Читати книгу - "Свідок обвинувачення та інші історії"

class="p1">– Люба моя дівчинко, – сказав він ледь роздратовано, – потрібно завжди все планувати на певний час. Тільки тоді виконаєш свою роботу добре.

Якусь мить Алікс мовчки спостерігала, як чоловік сидів і курив, відкинувши темноволосу голову на спинку стільця, і чіткі риси його гладко виголеного обличчя виділялися на темному тлі. Раптом із невідомої причини її накрила хвиля паніки, і жінка вигукнула, перш ніж устигла опанувати себе:

– О, Джеральде, якби я знала про тебе трохи більше!

Чоловік повернув до неї здивоване обличчя.

– Але, мила Алікс, ти знаєш про мене все. Я розповідав тобі про свою юність у Нортамберленді, про життя в Південній Африці, про справи за останні десять років у Канаді, які були для мене успішними.

– О, справи! – посміхнулася Алікс.

Джеральд раптом розсміявся.

– Я знаю, ти маєш на увазі любовні романи. Ви, жінки, усі одинакові. Вас ніщо не цікавить, окрім особистого життя.

Алікс відчула, як у неї пересихає горло, і нерозбірливо пробурмотіла:

– Але ж… мали бути якісь романи. Тобто, якби я це знала…

І знову на мить запала тиша. Джеральд Мартін насупився, на обличчі майнуло вагання. Він заговорив серйозно, від попереднього глумливого тону й сліду не залишилося.

– Алікс, ти припускаєш, що можливе повторення історії з кімнатою Синьої Бороди? Так, звісно, у моєму житті були жінки. Ти б і не повірила, якби я заперечував. Але можу заприсягтися, що жодна з них нічого для мене не значила.

У його голосі пролунала така щирість, що це заспокоїло дружину.

– Задоволена, Алікс? – запитав він із посмішкою. А тоді зацікавлено подивився на неї. – Що змусило тебе замислитися про таку неприємну тему саме сьогодні?

Алікс піднялася й почала неспокійно міряти кімнату кроками.

– Ой, навіть не знаю. Я нервуюся весь день, – зізналася вона.

– Дивно, – тихо сказав Джеральд, наче сам до себе. – Дуже дивно.

– Чому це дивно?

– О, любове моя, не прискіпуйся. Я лише сказав, що це дивно, тому що зазвичай ти така мила та спокійна.

– Сьогодні всі змовилися, щоб подратувати мене, – зізналася Алікс. – Навіть старий Джордж звідкись узяв собі в голову, що ми збираємося в Лондон. Сказав, що це ти йому розповів.

– Де ти його бачила? – різко запитав Джеральд.

– Прийшов на роботу сьогодні замість п’ятниці.

– Проклятий старий дурень! – сердито вигукнув Джеральд.

Алікс витріщилася на нього з подивом. Обличчя чоловіка було спотворене гнівом. Дружина ніколи не бачила його таким сердитим. Помітивши її здивування, Джеральд спробував опанувати себе.

– Він просто клятий старий дурень! – повторив він.

– Що ти сказав йому, щоб змусити так думати?

– Я? Я нічого такого не сказав. Хоча… так, пригадав. Я невдало пожартував про «від’їзд до Лондона вранці», а він, мабуть, сприйняв це всерйоз. А може, не розчув. Ти ж пояснила йому, так?

Він із нетерпінням чекав відповіді.

– Звісно, та він із тих людей, які, як щось утямлять собі в голову, то ніяк не відступаються.

І вона розповіла, як Джордж наполягав на тому, яку суму заплатили за будинок.

Джеральд на мить затих, а потім повільно сказав:

– Еймс хотів отримати дві тисячі готівкою, а третя тисяча погасила іпотечні борги. Гадаю, тут просто непорозуміння.

– Схоже на те, – погодилась Алікс.

Потім вона поглянула на годинник і жартівливо вказала на нього пальчиком.

– Джеральде, треба братися за роботу. Ми вже на п’ять хвилин запізнилися.

Якась особлива посмішка заграла на вустах Джеральда Мартіна.

– Я передумав, – тихо сказав він. – Сьогодні я з фотографіями не морочитимуся.

Розум жінки – дуже цікава річ. Лягаючи спати тієї середи, Алікс була заспокоєна та розслаблена. Її на мить затьмарене щастя переможно відродилося, як і раніше.

Та наступного дня, ще до вечора, вона зрозуміла, що якісь невидимі сили працюють над тим, щоб зруйнувати його. Дік Віндіфорд більше не телефонував, але жінка все ж відчувала, що то його вплив. Знову й знову вона пригадувала Дікові слова: «Той чоловік зовсім чужий! Ти нічого про нього не знаєш!» І в той момент в уяві виникало обличчя її чоловіка, чіткий знімок тієї миті, коли він спитав: «Алікс, ти припускаєш, що можливе повторення історії з кімнатою Синьої Бороди?» Чому він так сказав?

У цих словах було попередження, тінь погрози. Неначе він говорив: «Краще не пхай носа в моє життя, Алікс. Можеш бути неприємно вражена».

У п’ятницю вранці Алікс уже була переконана, що в житті Джеральда була жінка та «кімната Синьої Бороди», яку він старанно намагався приховати від неї. Її ревнощі, хоча й довго прокидалися, тепер стали зовсім некерованими.

Може, того вечора о дев’ятій він збирався зустрітися з якоюсь жінкою? Можливо, історію з проявленням плівок він вигадав нашвидкуруч?

Три дні тому вона могла заприсягтися, що чудово знає свого чоловіка. Тепер Алікс здавалося, що він був незнайомцем, про якого вона геть нічого не відала. Жінка пригадала його незрозумілий гнів на старого Джорджа – це було так несхоже на його звичайну добродушність. Може, і дрібничка, але вона показала Алікс, що та направду не знала чоловіка, за якого вийшла заміж.

У п’ятницю їм потрібно було купити в селі деякі речі. Пополудні Алікс запропонувала, що сама піде по них, у той час як Джеральд залишиться в саду, але, на її здивування, він уперто відкинув цей план і наполіг на тому, що піде сам, а дружина залишиться вдома. Алікс була змушена відступити, але його наполегливість здивувала та стривожила її. Чому він так не бажав відпустити її до села?

Раптово знайшлося пояснення, яке, здавалося, усе прояснило. Може, хоча Джеральд нічого і не сказав, але він зіткнувся з Діком Віндіфордом? Її ревність, що наче дрімала, проявилася тільки нещодавно. Можливо, те саме відбувається з Джеральдом? А якщо він намагається запобігти її зустрічі з Діком? Це пояснення так добре узгоджувалося з фактами і настільки заспокоїло збаламучену душу Алікс, що вона радо прийняла його.

Проте, коли минув час вечірнього чаювання, вона почувалася незатишно й тривожно. Жінка боролася зі спокусою, що напосідала на неї відтоді, як пішов Джеральд. Зрештою, заспокоюючи свою совість тим, що в кімнаті потрібно ретельно прибрати, вона пішла нагору, до гардеробної свого чоловіка. Алікс навіть узяла із собою ганчірку, щоб створити видимість хазяйновитості.

«Якби я була впевнена, – повторювала вона подумки. – Якби тільки я була впевнена».

Даремно вона переконувала себе, що все, що могло скомпрометувати його, давно знищене. Вона могла посперечатися, що іноді чоловіки зберігають найбільш викривні докази через надмірну сентиментальність.

Урешті-решт Алікс не витримала. З паленіючим від сорому обличчям вона, затамувавши подих, перебирала пачки з листами й документами, повисовувала шухляди й