Читати книгу - "Вояки"

відповідей він вибирає для «Зніяковіння», «Роздратування» та «На грані», я поставила б там «трохи є». Його матуся все це скоротила до слова «зонд». Для перевірки його здатності витримувати спеку та навпаки буде використано ректальний зонд — тонкий, гнучкий, інсертабельний[90] термометр. До ректального зонда шестифутовим[91] проводом підімкнено прилад, на якому є табличка «Physitemp Thermes». Розміром він, як книжка у твердій обкладинці, але важкий, як цеглина. Він такий важкий, що коли хтось забуде, що під’єднаний до приладу, і вирішить відійти від стенду, то буде вимушений зупинитися ще до того, як стягне прилад за собою.

За допомогою ректального термометра дослідники можуть відстежувати зміни внутрішньої температури тіла піддослідних. Як і інші складні біоелектрохімічні системи, людське тіло найкраще працює, коли температура життєво необхідних органів тримається в межах певного діапазону. Для людини це приблизно від 97,5 до 99,5 градуса за Фаренгейтом[92]. Коли ваша внутрішня температура зростає, тому що там, де ви перебуваєте, занадто спекотно чи тому що ви тяжко працюєте, а може, і перше, і друге, тіло намагається повернути її до прийнятного значення. Передусім воно пітніє.

До того як сюди потрапити, я вважала, що, коли людина пітніє, вона ніби пірнає в озеро. Але ж піт не прохолодний. Він так само теплий, як і кров. По суті піт — це і є кров. Він походить із плазми крові — її прозорого водянистого складника. (Коли людина пірнає в озеро, охолодження виникає завдяки явищу провідності, внаслідок контакту з чимось, що має нижчу температуру. Це дуже ефективно, але не досить практично.) Піт охолоджує через випаровування, тепло вашого тіла вивільняється в повітря. Ось як це працює: коли ви перегріваєтеся, судини в шкірі розширюються, щоб у них потрапило більше крові. Із капілярів шкіри гаряча плазма крізь потові залози — їх близько 2,4 мільйона — виводиться на поверхню тіла і там випаровується. Випаровування відводить тепло від тіла разом з водяною парою.

Ця система досить ефективна. В екстремальних умовах людина може втрачати з потом до двох кілограмів за годину протягом кількох годин. «Грубо кажучи, втрата 10 кілограмів /упродовж дня/  з потом для робітників у гарячих цехах чи солдатів, які беруть участь в активних діях у тропічному кліматі,— не рідкісне явище, — стверджував Яс Куно (нині покійний), що тривалий час був професором фізіології в Медичній школі Нагойського університету, у виданій 1956 року праці «Пітніння людини». — Можна тільки дивуватися з того, що така велика кількість поту виробляється залозами дуже малих розмірів». Сукупна маса слинних залоз людини вдвічі більша за масу потових залоз, але поту людське тіло може виробити куди більше, ніж слини.

Книжка «Пітніння людини» теж не маленька — понад 400 сторінок. Матеріалу було багато[93], почасти тому, що Куно здійснював дослідження протягом 30 років, а частково тому, що в нього було «десь 65» співавторів. Книжка містить добірку чорно-білих фотографій японських чоловіків у тонгах, що пітніють після відвідування бані. Через те що попередньо їхню шкіру присипали спеціальним порошком, який чорніє, коли контактує з потом, торси, передпліччя та верхні губи вкриті цяточками, схожими на особливо небезпечну плісняву. Одна із серій знімків демонструє на диво велике різноманіття розподілу виділення поту на шкірі голови[94]. Замість поголити голови дослідники запросили до участі в експерименті «вісімнадцятьох буддійських священиків, які традиційно голять голови», та (забігаю вперед) ігнорували всі дзвінки з Нагойського університету.

За межами лабораторій, де вивчають терморегуляцію, піт не дуже поважають. Це дуже дратувало Куно. «Дивно, — писав він, — що цінність здатності пітніти розуміють тільки пацієнти /що не можуть пітніти/, які сильно страждають від спеки, але не звичайні люди, які скаржаться на те, що поту забагато». Нікчеми.

На думку Куно, поширення цивілізації планетою стало можливим саме завдяки невгамовній системі терморегуляції людини. «Людська раса заселила всю землю, а більшість тварин мають більш-менш обмежені ареали. Ця перевага людської раси частково досягнута завдяки інтелекту, але можливістю заселити спекотні місцевості ми завдячуємо розвиненим потовим залозам». Якби не здатність людини пітніти, не було б війни у В’єтнамі, не було б операції «Свобода Іраку», не було б у Джорджії школи рейнджерів.

Але, якщо пітніння таке ефективне, чому тоді з 2007 до 2011 року у Збройних силах США зареєстровано 14 577 випадків теплової немочі серед активного особового складу? Тому що люди занадто тяжко працюють. Коли людина одночасно пітніє і фізично працює, м’язи вимагають крові, яка потрібна тілу, щоб утворювати піт. Найлегшими наслідками такої конкуренції стають теплова знемога та теплова непритомність. Коли кров тече до шкіри, щоб її охолодити, і водночас — у м’язи, щоб доставити туди кисень, необхідний як паливо для виконання роботи, підтримувати рівень кров’яного тиску, потрібний для того, щоб проштовхувати кров у мозок, стає важко. Коли в мозок потрапляє недостатня кількість насиченої киснем крові, людина непритомніє. (Іноді люди, що перегрілися, втрачають свідомість не під час фізичного навантаження, а коли зупиняються і не рухаються. Таке трапляється тому, що скорочення м’язів ніг допомагає утримати частину крові від того, щоб вона пішла саме в ноги.)

Теплова знемога бентежить, але вона не дуже небезпечна. Втрата свідомості — це як симптом, так і лікування. Коли тіло опиняється на землі в горизонтальному положенні, кров знову приливає до голови і людина опритомнює. Їй треба дати води і відвести в тінь, усе буде добре.

А от тепловий удар може вбити. Тут також усе починається з конкуренції за кров. Якщо спекотного дня, коли тіло намагається пітнінням знизити внутрішню температуру до безпечного рівня, а людина не пила достатньо води, щоб відновити об’єм крові, і до того ж іще й виконує якусь фізичну роботу, то її м’язи гостро потребують кисню, а навантаження самі по собі приводять до виділення додаткового тепла, тому тіло має чимось жертвувати. «Тіло жертвує потоком крові до кишок, щоб направити її туди, де вона потрібна більше», — пояснює Сем Чівронт, фізіолог-дослідник з Дослідницького інституту медицини довкілля армії США (US Army Research Institute of Environmental Medicine — USARIEM), що входить у комплекс лабораторій Натіку. Органи черевної порожнини — на диво потворна назва нутрощів — виявляються відрізаними від того, що їм потрібно: кисню, глюкози, шляхів відведення токсичних відходів. Це називається ішемією, вона вбиває. Органи травлення відмовляють. «Задихаючись», кишка може випускати бактерії в кров. Розпочинається системна запальна реакція, внаслідок чого виникають ушкодження багатьох органів. Це може призвести до марення, іноді — коми і навіть смерті.

Деякі науковці підкреслюють теплові ушкодження центральної нервової системи: білки в