Читати книгу - "Що таке антична філософія?"

інституції, організованої засновником, з яким пов’язували виникнення як способу життя, що його дотримувалися у школі, так і напряму вчення, пов’язаного з цим способом життя. Руйнування більшості афінських шкільних інституцій згодом змінить ситуацію.

Ці школи були широко відкриті для публіки. Більшість із філософів, хоча не всі, вважали справою честі навчати, не отримуючи гонорарів. Що відрізняло їх від софістів. Матеріальні ресурси були особистими, або ж отримувалися від благодійників, таких як Ідоменей для Епікура. Потреби школи покривалися щоденним внеском у два оболи; два оболи дорівнювали «заробітній платні раба, який працював цілий день, і їх ледве вистачало, говорив Менандр, щоб він міг заплатити за порцію юшки»[296]. Загалом, серед тих, хто відвідував школи, розрізняли простих слухачів та групу справжніх учнів, яких називали «своїми», «друзями» чи «супутниками», і які самі ділилися на молодших та старших. Ці справжні учні іноді жили разом з учителем в його будинку чи біля нього. Про учнів Полемона — того учня Ксенократа, якого ми вже згадували, говорили, що вони побудували курені, щоб жити поруч із ним[297]. Втім в Академії, в Ліцеї, так само як і у школі Епікура, ми віднаходимо той самий звичай регулярно харчуватися разом. Можливо, саме для організації подібних зібрань в Академії та Ліцеї існувала посада відповідального, яку, згідно з чергою, повинен був посідати кожен із членів школи упродовж кількох днів[298].

Менше деталей ми знаємо про школу стоїків, засновану біля 300 року до P. X. Зеноном із Кітіона, який навчав у Портику, що називався Stoa Poikilê. Античні історики розповідають, що він мав багато учнів і що навіть македонський цар Антигон Гонат приходив його послухати, перебуваючи в Афінах. Як і у інших школах, у школі Зенона існувала відмінність між простими слухачами та справжніми учнями, такими як, наприклад, Персей, котрий жив у будинку Зенона і якого той посилав до двору Антигона Гоната[299]. Еволюція ставлення афінської громади до філософів, починаючи з часів, коли вона засудила Анаксагора та Сократа, чітко простежується в тексті декрету, ухваленого афінянами в 261 році до Різдва Христового на честь Зенона, щоправда під тиском, якщо бути відвертим, Антигона Гоната. Цей декрет вшановував Зенона золотим вінком і передбачав побудову для нього гробниці за кошти громади. Мотиви такого вшанування були показовими:

Враховуючи, що Зенон, син Мнасея з Кітіона, довгі роки жив у нашій громаді як філософ і не лише зарекомендував себе як добру в усіх відношеннях людину, але своїм заохоченням до доброчесності і до тверезості особливо спонукав до найкращої поведінки тих молодих людей, хто приходив у його школу, даючи усім приклад життя, яке завжди узгоджувалося із принципами, яких він навчав[300].

Тут Зенона хвалять не за його теорії, а за те виховання, яке він давав молоді, за спосіб життя, який він вів, за відповідність його життя його словам. Комедії доби натякають на суворість його життя:

Хліб, смокви, трохи води. Ось «філософ» нової філософії: він навчає голодові і знаходить собі учнів[301].

Зауважимо, що тут слово «філософія» означає спосіб життя. Шкільна інституція стоїків не настільки монолітна, як епікурейська школа. Після смерті Зенона змінюються її місця навчання, а головне — змінюється спрямування її вчення: Аристон з Хіоса, Клеант, Хрісіпп у багатьох питаннях дотримуються дуже різних позицій. Відмінності вчення зберігатимуться впродовж усього існування школи стоїків, тобто аж до II та III століть після Різдва Христового. Ми знаємо дуже мало деталей про атмосферу, яка панувала у різних школах стоїків.

Відтак, у Афінах десь від IV до І століття до P. X. існували чотири філософських школи, які так чи інакше мали форму інституції і які, в цілому, мали аналогічні методи навчання. Це не означає, що не було філософських шкіл в інших містах, але останні не користувались таким престижем, як афінські школи. Потрібно додати сюди дві інші течії, які, здається, надзвичайно відрізнялися від чотирьох названих шкіл — скептицизм (чи, скоріше, піронізм, оскільки скептицизм як такий є відносно пізнім феноменом) та кінізм. Обидві не знали шкільної організації. Обидві не мали догматики. Але це були два способи життя, перший з яких був запропонований Піроном, другий — Діогеном Кініком, і з цього погляду це були, так чи інакше, два haireseis, дві життєві та мисленнєві настанови. Як про це напише «скептик» пізнішої доби, медик Секст Емпірик:

Якщо хтось говорить, що школа (hairesis) визначається прийняттям численних догм, які узгоджуються між собою […], то ми скажемо, що скептик не має школи. Натомість коли скажуть, що школа (hairesis) є способом життя, який випливає з певного раціонального принципу, який відповідає тому, що постає перед нами […], то ми скажемо, що у скептика є школа[302].

Скептики працювали над аргументацією, щоб показати, що потрібно утриматись від оцінок, відмовитися від прийняття будь-якої догми і таким чином віднайти спокій душі. Кініки, зі свого боку, не переймалися аргументами і не пропонували жодного навчання. Їхній спосіб життя мав сенс сам по собі та містив всю доктрину.

Схожість та відмінність: пріоритет вибору способу життя

Насправді, як ми вже бачили у випадку Сократа, Платона та Аристотеля, і як ми побачимо з приводу елліністичних шкіл, кожна школа визначається та характеризується своїм життєвим вибором, своїм способом існування. Філософія є любов’ю до мудрості та її пошуком, а мудрість якраз і є певним способом життя. Засадничий вибір, властивий кожній школі, є, таким чином, вибором певного типу мудрості.

На перший погляд, звичайно, можна було б запитати себе, чи були концепції мудрості настільки відмінними в різних школах. Здається, всі елліністичні школи, насправді, визначали її в однакових термінах, передусім як стан повного спокою душі. Під таким кутом огляду філософія постає як терапія турбот, тривог та злиденності людини, спричинених, згідно з кініками, соціальними умовностями та примусами, згідно з епікурейцями — пошуком хибних задоволень, згідно зі стоїками — пошуком задоволень та егоїстичного інтересу, а згідно зі скептиками — хибними думками. Незалежно від того, вважають вони себе спадкоємцями Сократа чи ні, усі елліністичні філософії разом із Сократом приймають, що люди занурені у злиденність, тривоги та зло, оскільки перебувають у стані незнання: зло не в речах, а в ціннісних судженнях