Читати книгу - "Айвенго (укр)"

засипала їх стрілами, не даючи підвести голови та наблизитися до бійниць.

– До надбрамного виступу! Жбурляйте каміння й колоди! – шалено прокричав де Брасі. – А коли вони закінчаться, ламайте зубці муру та кидайте на голови лісовій наволочі!

Одночасно з тильного боку замку почав наступ Локслі зі своїми стрільцями. Але коли їм уже вдалося наблизитися до муру настільки, щоб установити штурмові драбини, у бійниці дальньої кутової вежі майнув червоний прапорець і затріпотів під вітром.

Локслі вигукнув:

– Це сигнал! Урфрида не збрехала! Уперед, браття, на допомогу Седрикові й Чорному Лицареві – у нас у замку є союзник. Торкілстон буде наш!

Тим часом становище сакса й лицаря ставало все складнішим і небезпечнішим. І самі вони, і весь штурмовий загін були видні ворогові, важка брама, як і раніше, не піддавалась ударам мечів і сокир, і якби не вчасна допомога стрільців, убитих і скалічених камінням та колодами, що без упину сипалися з надбрамного виступу, було б куди більше. Локслі першою ж влучною стрілою протяв груди одного із захисників замку, який уже приготувався зіштовхнути вниз величезний кругляк саме над тим місцем, де перебував Чорний Лицар. Ратника, який упав із хрипким криком, одразу ж замінив сам де Брасі, який заходився люто орудувати важелем. Локслі вже кілька разів натягував тятиву, одначе його стріли не завдавали шкоди лицареві, закутому в сталевий панцир.

Нарешті кругляк здригнувся, хитнувся, проте залишився на місці. Де Брасі обернувся – поруч із ним стояв Бріан де Буагільбер. Схопивши лицаря за плече, храмовник рвонув його до себе і прокричав просто в щілину забрала:

– Замок палає, все загинуло, сер Морис!

– Не жартуй так, Буагільбере! Що ж тепер робити?

– Увесь західний бік охоплено полум’ям. Намагатися загасити вогонь марно. Ми просто задихнемося від диму, як щури… Веди своїх людей униз, відчиняйте браму та трощіть усіх, хто трапиться. Решту розбійників я беру на себе. Якщо ми відкинемо їх та трохи протримаємося – добре… а ні, то здамося – але тільки на вигідних умовах.

– Ти ж не скажеш їм, що все це затіяв я, сер Бріане?

– До дідька! Я маю важливіші справи…

Де Брасі нашвидку зібрав залишки своїх людей та кинувся вниз сходами до брами. Опинившись на брукованому майданчику, він звелів відсунути важкі засуви й розчахнути браму. Ратники кинулися виконувати наказ, але коли брама трохи відчинилася, де Брасі навіть не встиг змахнути мечем, бо Чорний Лицар вихором увірвався до замку, розкидаючи обложених і сіючи смерть. Під шаленим натиском нападників люди де Брасі почали відступати, хоч як лицар намагався їх зупинити.

– Замок горить, боягузи! Назад, або ми всі загинемо! Я сам битимуся з їхнім чорним ватажком…

У склепінчастому проході, який починався відразу за майданчиком біля брами, сталася відчайдушна рукопашна сутичка. Де Брасі дотримувався лицарської честі й слави доблесного воїна, завдаючи один по одному страшних ударів мечем своєму супротивникові, проте цього разу успіх був не на його боці. На його щит припав такий страшний удар сокири, що він тріснув, а сам лицар, напівоглушений, плазом упав на кам’яні плити підлоги.

– Здавайся, безстрашний нормане, – неголосно промовив Чорний Лицар, заносячи над решіткою його забрала фатальний кинджал, – підкорись моїй волі, Морисе де Брасі, в іншому разі на тебе чекає безславний кінець.

– Честь не дозволяє мені здатися невідомому ворогові! Назви своє ім’я, а потім добий мене, простолюдине!

Лицар шепнув кілька слів на вухо переможеному супротивникові.

– Я обираю полон, – ледве зміг вимовити надзвичайно приголомшений де Брасі.

– Тоді йди до сторожової вежі й чекай там на мої розпорядження! – владно звелів Чорний Лицар.

– Підкоряюсь тобі, – підвівся де Брасі. – Але раніше ти маєш знати, що Вілфред Айвенго, який зараз перебуває в охопленій полум’ям вежі, вчадіє в диму, якщо йому не встигнуть допомогти. Його, пораненого на турнірі, захопили в полон на лісовій дорозі… Якщо хочеш, я покажу тобі, де він. Щоб знайти його покій, треба піднятися з головної зали вгору крученими сходами, а потім…

– Я не довіряю тобі, сер Морис де Брасі! – Лицар зневажливо відвернувся, шукаючи очима Седрика, який разом із відлюдником тіснив на внутрішнє подвір’я перелякану челядь барона Фрон де Бефа.

Помітивши сакса, Чорний Лицар квапно рушив до нього, а де Брасі, провівши розгубленим і сумним поглядом свого переможця, пробурмотів:

– Що ж, усе правильно… Чи ж я заслуговую на його довіру?

Він зібрав свою лицарську зброю, розстебнув ремені шолома і побрів до Локслі, який стояв біля брами, щоб на знак цілковитої покори віддати стрільцеві свого меча.

Розділ 25

Вогонь на західному боці замку тим часом розгорявся все дужче, і незабаром у покої, де Ревекка доглядала пораненого лицаря, з’явилися перші ознаки пожежі. Ядучий дим пробивався крізь щілини дверей, щипав очі та утруднював дихання. Дівчина розбудила Айвенго, який був задрімав відразу ж як поновився штурм, і знову сіла біля вікна, одначе, помітивши полум’я над покрівлями замку, миттєво зрозуміла: їм загрожує нова небезпека.

– Що ж тепер робити? – Ревекка підбігла до лицаря. – Полум’я вже підбирається сюди.

– Кімнату не зачинено, – зберігаючи спокій, мовив Айвенго. – Тікай, не гаючи жодної хвилини… Ти ще встигнеш урятувати своє життя.

– Без тебе я звідси не піду, – рішуче промовила Ревекка і раптом змінилася на лиці: – О Господи, я навіть не знаю, що сталося з моїм батьком! Чи живий він, нещасний і хворий старий?…

Несподівано двері покою розчинилися, до них увірвалися клуби диму, із темного переходу почулися розпачливі крики, брязкіт зброї, тупіт ніг, стогони та прокльони. Потім на порозі виник Бріан де Буагільбер і кинувся до дівчини. Плюмаж на його шоломі обгорів, обладунки були зім’яті й забризкані кров’ю.

– Ревекко, нарешті я відшукав тебе! – закричав храмовник. – Ми програли все, але моє життя не варте й кучеря твого дорогоцінного волосся! Мерщій! Ходімо!..

– Я не зроблю ані кроку звідси без цього пораненого юнака і свого батька, – позадкувала Ревекка. – Якщо я для тебе така дорога, лицарю, вияви милосердя й до них.

– Я не знаю, де старий Ісаак, а цей лицар мусить гідно прийняти те, що випало на його долю… Годі! Ми маємо квапитися! – Буагільбер зробив крок до дівчини.

– Я швидше загину в огні, ніж дам тобі себе врятувати…

Не звертаючи уваги на її відчайдушний опір, а також на погрози і прокльони, що їх посилав йому вслід безпорадний Айвенго, храмовник схопив Ревекку й кинувся до розчахнених дверей.

– Ти заплатиш за все, підступний собако! –