Читати книгу - "Таргани"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— А хто такий ситуаційний педофіл?
— Ця група більш розмита. Вони повсякденно цікавляться дорослими, а дитина часом виступає замінником когось, із ким педофіл пережив конфлікт. Класичний педофіл найчастіше виявляється педерастом, тобто цікавиться хлопчиками, тоді як педофілів другого типу набагато більше тягне до дівчаток. У цій другій групі фіксується багато випадків інцесту.
— Краще розкажи про дядька із цукерками. Що відбувається в його мозку?
— Та те саме, що у твоєму й моєму, Харрі, тільки з деякими винятками.
— А якими?
— По-перше, не варто робити узагальнень, адже ми говоримо про людей. По-друге, це не моя компетенція, Харрі.
— Але ти знаєш про це більше, ніж я.
— Ну гаразд. У педофілів зазвичай низька самооцінка й так звана хистка сексуальність. Коротше, вони не впевнені в тому, що зможуть задовольнити сексуальні потреби дорослої людини, побоюються, що не впораються. І лише поруч із дитиною вони відчувають, що контролюють ситуацію і можуть угамувати свій потяг.
— Як саме?
— Так само різноманітно, як й інші люди. Від необразливих дотиків до зґвалтування й убивства. Це залежить від них самих.
— І в такому випадку все списують на важке дитинство й умови життя?
— У багатьох випадках ґвалтівники самі були жертвами сексуального домагання в дитинстві. Та ж картина, як і з дітьми, яких били вдома: вони стають такими ж і б’ють своїх дружин і дітей. Відтворюється поведінка, побачена в дитинстві.
— Чому?
— Може здатися дивним, але це, швидше за все, пов’язане з тією рольовою моделлю дорослого, до якої дитина звикла і яка дає відчуття надійності.
— Як їх визначити?
— Що ти маєш на увазі?
— За якими особливими ознаками я можу виділити педофіла?
Еуне щось пробурмотів.
— Мені шкода, Харрі, але гадаю, ці люди нічим особливим не відрізняються. Як правило, це чоловіки, вони часто живуть самі, й у них проблеми із соціальною адаптацією. Але навіть якщо вони носять у собі сексуальне відхилення, вони цілком здатні прекрасно проявляти себе в інших сферах життя. І вони можуть зустрітися тобі всюди.
— Усюди? І як на твою думку, скільки їх у Норвегії?
— Дуже важке запитання. Занадто вже нечіткі межі норми. В Іспанії, наприклад, дванадцятирічні вже вважаються сексуально зрілими, і в такому випадку як нам назвати того, хто збуджується, лише побачивши дівчину пубертатного віку? Або той, кого вік не хвилює, аби тільки сексуальний партнер мав такі якості дитини, як безволосе тіло й ніжна шкіра?
— Розумію. Вони мають різні обличчя, їх багато, вони всюди.
— Сором змушує їх добре маскуватися. Більшість із них усе життя вміло приховує своє збочення від інших, і єдине, що я можу сказати, це те, що поліція виявляє лише мізерно малу частину таких людей.
— Кожного десятого.
— Що ти сказав?
— Так, нічого. Спасибі тобі, Оддгейре. Я, до речі, зав’язав.
— Скільки вже днів пройшло?
— Вісімдесят годин.
— Важко?
— Як сказати… Принаймні, монстри поховалися й тихо сидять під ліжком. Я думав, буде гірше.
— Ти тільки почав, пам’ятай, ще настануть погані дні.
— Не сумніваюся.
Сутеніло, й таксист подав Харрі барвисту брошурку, коли він попросив відвезти його в Патпонг.
— Масаж, селі Чудовий масаж. Я відвезу.
У тьмяному світлі він дивився на фотографії тайських дівчат, що усміхаються йому так само безневинно, як у рекламі «Тай-Ейр».
— Ні, спасибі, я їду просто повечеряти.
І Харрі повернув водієві брошуру, хоча забита спина й відгукнулася на спокусу. Коли ж він із цікавості запитав, що це за масаж, водій відповів інтернаціональним жестом: просунув вказівний палець однієї руки в кільце з пальців іншої.
Це Ліз порекомендувала йому «Ле Бушерон» у Патпонгу, і страви в ресторані дійсно виглядали апетитно, тільки їсти Харрі не хотілося. Він винувато посміхнувся офіціантці, що принесла тарілки, і залишив добрі чайові, щоб дати зрозуміти, що йому все сподобалося. А потім вийшов на вулицю, у божевільне життя Патпонгу. Перша Сой була закрита для транспорту, зате тут текла нескінченна юрба людей, немов бурхлива річка, огинаючи торговельні ряди й бари. Із прочинених дверей ревіла музика, пітні чоловіки й жінки штовхалися на тротуарах, у повітрі пахло людським тілом, клоакою та їжею. У той момент, коли він проходив повз одні розкриті двері, там розсунули завісу, і він, зазирнувши всередину, побачив дівчат, що танцювали на сцені в неодмінних трусиках-бікіні й взутті на високих підборах.
— Вхід безкоштовний, дев’яносто батів за напої! — крикнув хтось йому прямо у вухо. Він рушив далі, але йому здавалося, ніби він стоїть на місці, прямо посередині цієї вуличної юрби, що коливається.
Він відчув пульсацію в животі, але не міг зрозуміти, чи це від музики, чи від биття серця, чи від гуркоту будівельної техніки, що цілодобово вбивала палі для нової швидкісної банг-кокської естакади через Сілом-роуд.
У вуличній кав’ярні одна дівчина в яскраво-червоній шовковій сукні, піймавши його погляд, показала на стілець поруч із собою. Але Харрі все йшов і йшов уперед, ловлячи себе на відчутті деякого сп’яніння. З іншої кав’ярні лунало ревіння телевізора, що висів у кутку: ішла трансляція футбольного матчу, і щойно забили гол. «Blowing bubbles…»[19] — заспівали два англійці з рожевими зашийками й підняли келихи.
— Заходь, blondie[20].
Висока, струнка жінка змахнула довжелезними віями, виставила вперед міцні груди й схрестила ноги таким чином, що вигляд облягаючих вузьких штанів, уже не залишав місця для фантазії.
— Вона ж катой, — вимовили за його спиною норвезькою, і Харрі обернувся.
Позаду стояв Єнс Брекке. Мініатюрна таїландка в тісній шкіряній спідничці висіла на його руці.
— Тут усе вражає: лінії, груди, вагіна. Деякі чоловіки віддають перевагу катой перед справжнім товаром. А чому б і ні? — І засмагле хлоп’яче обличчя Брекке опромінила білосніжна усмішка. — Є, щоправда, одна заковика: їхні штучні вагіни, звісно, не здатні до самоочищення, як у справжніх жінок. Коли це зміниться на краще, я сам спробую, що таке транссексуал. А ви самі що думаєте про це, інспекторе?
Харрі кинув оком на високу жінку, що пирхнула й повернулася до них спиною, тільки-но почувши слово катой.
— Я якось не подумав, що деякі з жінок тут зовсім і не жінки.
— Недосвідченому погляду легко помилитися, але зверніть увагу на кадик: його хірурги, як правило, прибрати не можуть.
Крім
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таргани», після закриття браузера.