Читати книгу - "Подвійна гра в чотири руки"

мадам Шток подалі того місця, де чорти ночують, проходив повз каюту.

Зупинився і аж прикипів вухами до заповітних дверей.

— Так… Так… Ще трошки… — почув голос Мар’ї Матвєвни Гурчик.

Їй у відповідь залунав здушений стогін клятого нареченого:

— О! О! О! А! А! А! Що ви зі мною робите?!

І суворий наказ генеральської доньки:

— Приберіть язик! Так мені незручно!

Плюнув спересердя Іполит Вікентійович, почервонів мов рак і, докірливо хитаючи головою, пішов з горя пропустити чарочку до салону.

* * *

— Та це одна секунда, страхопуде! — продовжувала боротися з Олексієм Муся.

Нарешті той змирився, затих і покірно роззявив рота.

Муся з полегшенням зітхнула і почала розглядати наданий їй плацдарм.

А скориставшись мовчанкою пацієнта, нарешті змогла і сама взяти слово:

— Отже, що у нас виходить? — заговорювала зуби пану околоточному, нишпорячи в його роті обценьками. — А виходить наступне: Айзен, за вашими ж словами, — не крутіться! — шпигун і має відношення до крадіжки креслення в Києві.

Олексій відчайдушно затрусив головою.

— Хвилиночку — знайшла, зараз підчеплю! Далі: петербурзький убивця теж поцупив креслення. І обоє вони опинилися на цьому пароплаві…

Олексій відштовхнув її руку і гаряче додав своє:

— Ми маємо справу не просто з убивствами. А з державним шпіонажем! Два креслення мали «возз’єднатися» тут і…

Муся, і бровою не повівши, знову запхала обценьки йому до рота — надто дуже їй кортіло самій висловитись:

— …і передані якійсь третій особі! Інакше — навіщо сюди їхати? Сидіть смирно!!!

І рішуче смикнула обценьки.

Олексій скрикнув, скочив зі стільця, схопився за щоку, пробурмотів:

— А Шток… Певно, він теж заходив до Айзена…

Він задоволено намацав язиком порожнє місце і додав:

— Але вбивця не він. Він лише кредитор. Дякую! Здається, попустило…

— Прошу! — весело відгукнулася Муся, переможно тримаючи зуб в обценьках. — Знайдемо вбивцю Штока — знайдемо і креслення!

Олексій кивнув і взявся за свою фляжку.

Яку, власне, Муся одразу ж і відібрала:

— А це вам більше не знадобиться!

— Для дезінфекції, лікарю! — благально мовив Крапка.

— Зараз розпочинається вечеря — там і продезінфікуєтесь. Але не більше ніж п’ятдесят грам! І — востаннє! Обіцяєте?

— Обіцяю, лікарю… — похмуро пробурмотів Крапка.

І сумним поглядом простежив, як Муся, відчинивши віконце, рішуче кинула фляжку в безодню.

* * *

На вечерю до салону вони увійшли разом.

Усе як годиться: «чоловік» ніжно підтримував «дружину» під ліктик. Відсунув стілець, дочекався, поки вона сяде, поцілував руку і сів сам.

Любо-дорого дивитись!

Муся огляділа публіку. Усе було як і минулого разу.

Тихо награвав на роялі шансоньє, в кутку сиділи картярі.

Серед присутніх були навіть княжна Анастасія, очі якої ще червоніли від недавніх сліз, і Ольга з розпухлим з тих же причин носиком. Тобі, спущений з рук, тихо гриз ніжку стола.

Гості поволі стікалися до зали.

Режисер з оператором продовжували фіксувати події.

Поетеса Зінаїда пихкала димом в обличчя модного письменника.

Прекрасна Ванда вчила дам вирізати орігамі.

— Тільки-но уявіть… — шепнула Муся Олексію. — Десь там унизу, в льодовні, лежать два небіжчики. А тут — музика, сміх…

— Ну, для них, — Олексій кивнув на присутніх, — не два, а один небіжчик! Смерть якого вважається нещасним випадком. І, до речі, погляньте: мадам Шток та її синок за своїм спорожнілим на один стілець столиком досить вправно орудують виделками…

— Так, працюють закони самозбереження, — згодилася Муся, поглядаючи, як мадам розправляється з біфштексом, із якого сочиться червона рідина. — Як писав Огюст Конт: природні закони суспільства треба вивчати на наукових засадах…

Олексій здивовано скинув брови.

— Це ще один ваш кумир?

— Це французький філософ-позитивіст! — сказала Муся, радіючи, що може взяти у Крапки інтелектуальний реванш. — До речі, у нашому розслідуванні він теж міг би згодитися.

— Це ж яким чином?

— А таким, що мсьє Конт уважав, що всі ми, — вона обвела рукою залу, — знаходимось в одній соціальній системі, кожен елемент якої є певною частиною цієї системи. А це означає, що всі ми тим чи іншим чином пов’язані між собою. Усі! Варто лише систематизувати ланцюг явищ! У даному випадку до такого ланцюга входять три відпущені нами пані, ювелір Шток і Вільгельм фон Айзен. Однак, гадаю, тут обов’язково знайдуться й інші ланки.

— Згоден! — сказав Крапка. — Але звідки стільки знань? Щось вони не схожі на бульварні романчики вашого белетриста.

— Я, між іншим, ще й фізику з хімією вивчала, — насупилась Муся. — А ще медичні курси при університеті відвідувала!

Вона ледь язика йому не показала, так її розпирало від його здивованого погляду.

— Гм… — пробурмотів він. — Вражаюче…

Він хотів щось запитати, але над їхніми головами несподівано виросла постать Іполита Вікентійовича.

І Муся змушена була голосно промовити дзвінким вередливим голоском:

— …уявляєш, любий, пані Пєтушкова в Парижі їла жаб’ячі стегенця! Фі!

Олексій не встиг нічого відповісти, адже Іполит Вікентійович, схилившись над Мусею, вимовив зневажливу тираду, до якої, певно, довго готувався, перебуваючи за стійкою шинквасу:

— Ех, Мар’є Матвєвно, за вами такі посадовці впадали, такі гідні партії вам татусь готував! Що я тепер йому повідомлю? Що, мовляв, пропала Мар’я Матвєвна… Була панянка благородної крові, а стала…

— Здається, ви хочете образити мою наречену? — повільно підвівся зі свого стільця Олексій. — На скандал наражаєтесь?!

Зал завмер.

Навіть шансоньє припинив свою музику.

— Скандал? — зневажливо оглядаючи того, вимовив Іполит. — Скандал — це для вашої базарної пики саме те!

І вигукнув так, що гості повставали зі своїх місць:

— Дуель!!!

Режисер задоволено потер руки:

— Ого! Це не пароплав, а справжній прорив у синематографі!

У перших рядах юрми, яка оточила скандалістів, оператор шалено крутив ручку кіноапарату.

— Яким же знаряддям бажаєте скористатися? — спокійно мовив Олексій, витираючи руки серветкою, і кивнув на стіну салону, прикрашену оленячими рогами і різного роду холодною зброєю. — Револьверів тут немає. Хіба що шаблі…

— Із задоволенням випущу з вас дух! — не вгавав Іполит.

— Панове, панове! — розбороняючи руками суперників, вигукнув князь. — Що за дикість? Негайно припиніть! Двадцяте сторіччя на дворі!

— А я б залюбки подивився… — пробурмотів купець, проштовхуючись уперед.

Поетеса Зінаїда, котра очолювала купку переляканих дам, вимовила, випускаючи дим зі своєї пахітоски:

— Пароплавом гуляє