Читати книгу - "Знамення Долі"

хоча це й виправдано, якщо врахувати, що цей тип був справді не без таланту, а Люк збирав картини.

— До речі, адже він міг і не говорити мені про те, що знав Мелмана.

— Так, вірно. Але все разом узяте плюс його фізичні дані… звичайно, я можу лише висловити припущення, але тільки твій Люк здається мені не зовсім звичайною людиною.

Я кивнув.

— Я й сам не раз замислювався над цим. А після нашої вчорашньої розмови… Але якщо він справді не звідси… я не знаю, звідки він міг взятися взагалі.

— У такому випадку, ми можемо вважати, що цю лінію розслідування ми вичерпали, — зауважив Білл.

Ми обігнули поворот струмка і якийсь час стояли, спостерігаючи, як з болотистої низини піднялася зграя птахів. Білл обернувся назад, подивився туди, звідки ми прийшли, і сказав:

— Скажи мені Мерль — до справи це відношення не має — яке твоє повне звання?

— У якому сенсі?

— Ти — син принца Амбера. Який твій статус? Титул?

— Титул? Герцог Західного Краю та Граф Колвірський.

— А що це означає?

— Це значить, що я не принц Амбера. Отже — ніяких вендет, інтриг, турбот. Я нікому не можу доставити неприємностей в сенсі спадкування, якщо ти це мав на увазі.

— Гм-м… — Недовірливо пробурчав Білл.

— Що — «гм-м»?

Він знизав плечима.

— Напевно, я занадто багато прочитав історичних романів. Ніхто і ніколи не може бути повністю впевнений у своїй безпеці.

Я, в свою чергу, теж знизав плечима.

— За моїми останніми відомостями, наше сімейство зараз знаходиться в стані повного перемир'я.

— Ну що ж, це, принаймні, хороша новина.

Ще кілька поворотів, і ми опинилися біля того місця, де берег ставав ширший, і його смуга, покрита піском і галькою, плавно піднімалася, де й впиралася в несподіваний обрив семи або восьми футів висотою. Нагорі росли дерева, і знизу нам було видно їхні верхівки й висяче в повітрі вузлувате коріння.

Білл присів на великий валун й знову розкурив свою люльку. Я присів ліворуч від нього. Поруч неголосно хлюпалася вода і відкидала сонячні відблиски. Ми довго спостерігали гру сонячних зайчиків.

— Добре… — Сказав я трохи пізніше. — Яке чарівне місце.

— Угу.

Голос Білла прозвучав якось скуто. Я глянув на нього. Він дивився в ту сторону, звідки ми прийшли.

Я знизив голос.

— Ти щось помітив?

— Так. Мені здалося, що за нами хтось йде на деякій відстані, але зараз він кудись пропав за всіма цими поворотами, — прошепотів він.

— Напевно, мені варто трохи пройти і подивитися.

— Та ні, напевно, нічого такого… Просто відмінний деньок, а тут багато хто любить гуляти. Я просто подумав, що якщо почекати кілька хвилин, то він або з'явиться тут або ми будемо знати, що він пішов іншою дорогою.

— Ти міг би його описати?

— Ні. Я бачив його лише мельком. Не думаю, що нам слід дуже вже тривожитися. Напевно, на мене сильно подіяли твої страшні історії. Я заразився параноїдальним комплексом, а?

— Схоже, помилкова тривога, — оголосив нарешті Білл.

Він піднявся і потягнувся.

— Так, мабуть.

Білл знову рушив уздовж берега, я наздогнав його і пішов поруч.

— Ось ще що… — Почав Білл. — Мене дуже турбує ця леді по імені Ясра. Ти казав, що вона, судячи з усього, перемістилася в кімнату з допомогою Карти — козирнула, так би мовити — і що в роті її малося жало, отрута якого тебе на деякий час відключила?

— Так, так все і було.

— У тебе є якісь припущення на цей рахунок?

Я похитав головою.

— І чому саме Вальпургієва ніч? Я можу погодитися, що певна дата може мати величезне значення для психічно не зовсім здорової людини і що прихильники примітивних релігій приділяють особливу увагу точці зміни пір року. Однак П здається птахом більш високого польоту, щоб бути просто ненормальним. Що ж стосується інших…

— Мелман вважав, що це дуже важливий день.

— Так, але ж він сам був причетний до окультизму. Було б дивно, якби він не надавав значення цій даті, незалежно від того, чи стоїть за нею щось конкретне чи ні. Адже він сказав, що це всього лише його власна ідея, і його господар нічого про це не говорив. Втім, це більше по твоїй частині — розбиратися в цих тонкощах. Так ось, якщо хтось хоче вбити тебе чи людину твоєї крові, то чи дає цей день — саме цей день в році — які-небудь переваги йому? Що ти можеш сказати з цього приводу?

— Якщо і дає, то я, в усякому разі, про це ніколи не чув. Але, звичайно, я про багато речей не маю поняття. Адже я ще такий молодий в порівнянні з іншими. Але в якому напрямку це нас веде? Ти сам кажеш, що тут навряд чи йдеться про ненормального вбивцю, але й версія Вальпургієвої ночі тобі теж не здається підходящою.

— Я й сам не знаю, Мерль. Просто я міркую вголос. Можливо, у процесі цих міркувань щось і випливе. Поки що обидва припущення здаються мені хиткими, ось і все. До речі, у французькому іноземному легіоні в цей день, тридцятого квітня, всім давалася звільнювальні, щоб напитися, а потім їм давалася ще пара днів, щоб протверезіти. Це торжество було при Камероні, одне з великих свят. Втім, все це навряд чи має відношення до нашої справи. І чому раптом Сфінкс? — Несподівано переключився Білл. — Карта переносить тебе в таке місце, де тобі доводиться обмінюватися тупими загадками і в разі невдачі тобі відкусять голову.

— У мене склалося враження, що саме це і було задумано.

— Мені теж так здається. Але все одно, дуже незвично… Хоча в цій історії все більш, ніж незвично. Знаєш що, мені здається, що всі ці Карти теж такі — особливого роду пастки.

— Цілком можливо.

Я засунув руку в кишеню, щоб дістати Карти.

— Не треба, — зупинив мене Білл. — Не будемо дражнити лихо. Напевно, тобі краще взагалі їх поки приховати кудись. Я міг би покласти їх в сейф в моїй конторі.

Я розсміявся.

— Сейф не таке вже надійне укриття, особливо для Карт. Ні, дякую тобі, але нехай вони краще будуть у мене. Можливо, знайдеться спосіб перевірити їх без ризику.

— Ну, тобі видніше, тут ти фахівець. Але скажи мені, а що-небудь з Карт не може проникнути до нас так, щоб не…

— Ні, це виключено. Таким чином Карти не працюють. Вимагається концентрація, і чимала.

— Це вже дещо, у всякому разі. Я…

Він знову озирнувся. Хтось наближався до нас. Я мимоволі стиснув пальці