Читати книгу - "Сповідь відьом"

140
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 214
Перейти на сторінку:
скаржитися — я явно переоцінила його здатність перетравити стільки харчів одразу, тож я в очікуванні відповіді налила собі ще чаю, щоб я вгамувала його невдоволення.

— Ви теж спостережливі — як для відьми, — зауважив вампір, і в його погляді промайнула повага.

— Вампіри — не єдині істоти, здатні полювати, Метью.

— Звісно. Всі ми за чимось полюємо, правда ж, Діано? — сказав він, навмисне роблячи наголос на моєму імені. — А тепер моя черга: чому саме історія?

— Хвилиночку, ви відповіли не на всі мої запитання. А я ще не поставила найважливіше з них, — заперечила я.

Він вперто похитав головою, тож я мусила переключити свою енергію з видобування інформації з Клермона на захист особистої інформації від його спроб вивудити її із мене.

— Спочатку, гадаю, мене привабила в історії її точність і акуратність, — відповіла я так обережно, що й сама собі здивувалася. — Минуле здавалося мені таким передбачуваним, там не могло трапитися нічого несподіваного.

— Так може казати лише людина, котра ніколи там, у минулому, не була, — сухо зауважив вампір.

Я хихикнула.

— Невдовзі я це добре зрозуміла. Але спочатку саме так мені й здавалося. В Оксфорді викладачі робили з історії оповідку, що мала початок, середину і кінець. Все здавалося логічним і неминучим. Їхні історії захопили мою уяву, от і все. Решта предметів мене просто не цікавили. Отак я й стала істориком, і жодного разу не пожалкувала про свій вибір.

— Навіть після того, як виявили, що поведінка людських істот — як у минулому, так і в сьогоденні — не є логічною?

— Навпаки — коли історія виявилася не акуратною та причесаною, вона стала для мене більш захопливою. Кожного разу, беручи в руки книгу чи документ із минулого, я починаю сперечатися з людьми, які жили сотні років тому. Всі вони мали власні таємниці та маніакальні пристрасті, які вони або не могли, або не бажали оприлюднювати. І я зробила своєю роботою викриття та пояснення цих таємниць та пристрастей.

— А що, коли вам це не вдається? Що, коли ці люди опираються вашим спробам пояснити їх?

— Такого не було жодного разу, — відповіла я, на мить замислившись. — Принаймні мені так здається. Все, що треба, — це бути добрим слухачем. Насправді ніхто не може й не бажає зберігати свої секрети в абсолютній таємниці — навіть померлі. Люди повсюди залишають ключі та зачіпки, і якщо уважно придивитися, то їх можна знайти і скласти докупи.

— Ага, то ви історик-детектив? — виснував Клермон.

— Так. Але ставки у мене не високі. — З цими словами я відкинулася на спинку стільця, гадаючи, що інтерв’ю скінчилося.

— А конкретніше: чому ви обрали саме історію науки? — не вгамовувався вампір.

— Напевне, до цього спричинило бажання опонувати великим умам! — Я намагалася не балакати зайвого, говорити так, щоб моя відповідь звучала як завершальна і не тягнула за собою нового запитання. Але мені не вдалося ні перше, ні друге.

Клермон нахилив голову і заходився розбирати свою фортецю з захисним ровом.

Здоровий глузд підказував мені мовчати, але зав’язані у вузли ниточки моїх секретів якось послабнули самі собою, почали розв’язуватися.

— Мені хотілося дізнатися, чому люди у витвореній ними картині світу залишили так мало місця магії, — додала я. — Тому я бажала знати, що саме переконало їх у тім, що магія — малозначуща.

Вампір повільно підняв на мене свої холодні сірі очі.

— Ну, і як — дізналися?

— І так, і ні, — відповіла я з ваганням у голосі. — Я побачила логіку, до якої вони вдалися у своїх поясненнях, побачила безперспективність тих численних способів, якими науковці-експериментатори вперто руйнували віру в те, що навколишній світ — це місце, де існує непояснимо-потужна і всеохопна магія. Втім, кінець-кінцем вони зазнали фіаско. А магія нікуди не поділася. Вона терпляче чекала, поки люди переконаються в неповноцінності науки і повернуться до неї.

— Саме тому ваш вибір припав на алхімію.

— Ні, алхімія — це лише одна з ранніх форм експериментальної науки.

— Можливо. Але ж ви не заперечуватимете, що алхімії притаманна магія, — напосідав Клермон. — Я ж читав ваші праці. Навіть ви не змогли цього приховати.

— Тоді це наука з домішкою магії. Або магія з домішкою науки.

— І який варіант вам більше до вподоби?

— Не знаю, — виклично відказала я.

— Спасибі за відповідь. — Із виразу його обличчя я бачила, що він знає, наскільки важко мені про це говорити.

— Та нема за що. — Я відкинула з лоба пасмо волосся, почуваючись дещо знервовано. — А можна у вас іще дещо спитати?

Метью кинув на мене обачливий погляд, але кивнув.

— А чому ви зацікавилися моєю роботою в царині алхімії?

Спочатку він наче не хотів відповідати і вже збирався було відмахнутися від мого запитання, але потім передумав. Я ж виказала свою таємницю. І тепер його черга.

— Алхіміки теж намагалися знайти відповідь на запитання — навіщо ми у цьому світі. — Клермон був щирий — я бачила з виразу його обличчя, — але це ані на крок не наблизило мене до розуміння його інтересу до «Ешмола № 782». Вампір зиркнув на свій годинник.

— Якщо ви скінчили, мені вже слід відвезти вас до коледжу. Вам неодмінно захочеться вдягнутися тепліше перед тим, як піти до бібліотеки.

— Мені не стільки слід перевдягнутися в тепліший одяг, як помитися в душі, — відповіла я, підводячись, потім потягнулася, покрутила шиєю, щоб хоч трохи зняти хронічну заціпенілість. — А ще сьогодні ввечері маю йти на йогу. Бо у мене сидяча робота. Я багато часу проводжу за робочим столом.

Очі вампіра блиснули цікавістю.

— Ви займаєтеся йогою?

— Не уявляю без неї свого життя, — відповіла я. — Я люблю рух і люблю медитацію.

— Що ж, не дивно, — зауважив він. — Веслуєте ви так само — поєднуючи рухи з медитацією.

Мої щоки спалахнули рум’янцем. Виявляється, Клермон стежив за мною на річці так само пильно, як і в бібліотеці.

Метью поклав двадцятифунтову купюру на стіл і помахав рукою Мері. Вона помахала йому у відповідь, і вампір, легенько торкаючись мого ліктя, повів мене поміж столиків, зайнятих нечисленними завсідниками, що на цей час іще лишилися в кафе.

— А у кого ви займаєтеся йогою? — спитав він, відчиняючи мені дверцята свого авто.

— Я ходжу в оту студію, що на Хай-стрит. Мені поки не трапився наставник, який прийшовся б мені до вподоби, але я відчуваю, що незабаром це станеться, до того ж, як то кажуть, біднякам вибирати не доводиться.

У Нью-Гейвені було кілька студій, але Оксфорд у цьому сенсі

1 ... 27 28 29 ... 214
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сповідь відьом», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сповідь відьом"