Читати книгу - "Щоденник сотника Устима"

статутом, вибив прикладом скло й відкрив вогонь по сванах, які зібралися внизу. Не виглядати ж йому було у вікно з дурнуватим запитанням: «Хто стріляв?» і «Що ви тут робите?» Чачу, напевно, пили та задля куражу вирішили перевірити нерви в невідомих чужаків. Як виявилось, даремно. Нерви були міцні.

Доки свани розбігались, ми винесли через чорний хід станковий кулемет ПК, встановили його на горі й дали чергу трасуючими кулями над селом. Коли село було повністю нами оточено й опинилося під прицілом, почалися чемні з’ясування подробиць інциденту з місцевими авторитетами - «Хто, що, навіщо?»

Нас стали поважати.

Поки що грузинські власті діють винятково пряником. Раз на два місяці з черговою зміною солдат прибуває вантаж гуманітарної допомоги: урядової грузинської, від ОБСЄ та від ООН. Норми постачання вражають. Наприклад, щомісяця на одного свана видають безкоштовно 8 кілограмів цукру. Українські «талонні» норми часів перебудови не перевищували два кілограми, та й то за гроші. Дають також гас, борошно, одяг. Населення красується в стильних американських парках.

За необмежену свободу - полювати, не платити податки, рубати ліс, виробляти наркотики - свани заплатили лише відсутністю електрики, що складає разючий контраст з сусідньою Абхазією або тією ж Чечнею. Однак у горах повно чудових тайванських генераторів. Машинка вагою три кілограми, витративши три літри палива, здатна протягом 4 - 5 годин давати енергію, достатню для роботи двох стоватних лампочок і одного телевізора. Більша машинка забезпечує потреби цілого села або невеликої військової бази.

На відміну від більшості грузинського населення абхазькі свани надлишком патріотизму не страждали. У нас крали все, що можна винести цілком, розібрати або відкрутити: набої, гранати, ремені, запальнички Zippo, сигарети. Доходило до смішного. Закидають вантаж в’ючними тваринами на позицію, а після доставки з’ясовується, що приблизно однієї третини не вистачає. Звертаємося з претензією до старшого, той висловлює готовність розібратися:

- Зараз піду, дізнаюсь.

Невдовзі повертається.

- Вони кажуть, що не брали.

Група наших та місцевих сидить у кімнаті на бетонній підлозі, палять, чекають, коли закипить чайник. Доки Сет виходить подивитись, як там чайник, зникає його запальничка Zippo. Свани приязно допомагають порадами в пошуках:

- Слухай, може в щілину закотилась…

Нагадую - підлога бетонна.

Через кілька днів один із тубільців з’явився до нас із цією ж запальничкою з проханням заправити її бензином.

Повномасштабні бойові дії в горах на той час взагалі-то не велись. Сили сторін занадто обмежені. Грузинський блокпост, трохи нижче за течією Кодорі, складають сорок солдатів строкової служби військ МВС (так званні малинові берети). Тримають їх у горах вахтами по два місяці. Хлопці тужать від бездіяльності й не становлять серйозної бойової сили. Кількість грузинських партизанських загонів в Абхазії сягає п’яти-шести, чисельність кожного чоловік п’ятдесят-вісімдесят. Водночас у Сванетії базуються два-три, якісь у рейді, інші на відпочинку в Грузії.

Чисельність миротворчих сил Росії в Абхазії взимку 1997 - 98 років сягала 1500 чоловік. До їхнього складу входили один повітрянодесантний та два мотострілецькі батальйони. Контингент переважно складався з солдат-«контрактників». Від інших військовослужбовців федеральних сил «миротворці» відрізнялися нашивками «МС» на правій стороні грудей, а також синьою стрічкою на шоломах. Командуючий - генерал-майор Сергій Корябко. В оперативному плані територія, що перебувала під їхнім контролем, поділялася на дві зони безпеки: північну (абхазьку) - командуючий полковник Володимир Оголотков, і південну (грузинську) - командуючий Володимир Дорофеєв. Черговий мандат на перебування російських сил закінчувався 21.01.98 року і міг бути продовженим тільки на самміті держав СНД, що планувався 19.03.98 р.

Присутність та діяльність російських військ стала на той час об’єктом двосторонніх претензій. Грузинська сторона вважала їх винними у тому, що вони затримують та всіляко саботують повернення в Абхазію трьохсот тисяч грузинських біженців, як прямо перешкоджаючи цьому, так і не даючи належної безпеки. Російські війська, розміщені вздовж річки Інгурі, фактично фіксують штучно створений кордон між Абхазією та Грузією. Керівники цих сил, як колишні, так і нинішні, із зрозумілих причин стали на проабхазьку позицію. Було абсолютно очевидним, що сепаратистський режим Ардзинби утримується виключно багнетами російських «миротворців».

Після розміщення миротворчих сил у Гальському районі (90% населення якого є грузини) кількість убитих там перевищила 1500 чоловік. У більшості випадків - це жінки, діти, люди похилого віку. У прокуратурі Грузії є документальні матеріали, в яких підтверджуються численні факти вбивства людей, пограбувань та зґвалтувань у зоні, контрольованій миротворчими силами. Існує також безліч фактів вимагання грошей та перевищування службових повноважень військовослужбовцями російських миротворчих сил. Крім того, вони часто самовільно встановлюють пости за межами зони їхніх повноважень, виконують функції дорожньої поліції. Під приводом пошуку зброї зупиняють автобуси, автомашини, брутально обшукують їх, ображають та принижують пасажирів. Багато російських військових дістають наркотичні речовини в Местійському районі з метою їх подальшої реалізації, а також для власного вжитку. Останнім часом привертає увагу зв’язок представників російських миротворчих сил із кримінальними угрупованнями та їхня спільна діяльність. Та все-таки головною причиною негативної оцінки їхнього перебування в зоні конфлікту в першу чергу є неспроможність, а швидше небажання гарантувати безпеку мирного населення. А от коли абхазькі сепаратисти намірюються провести каральні операції в Гальському районі, російські солдати не тільки не створюють їм ніякого бар’єру, а й надають їм усіляку допомогу.

Фатальною помилкою дипломатії Грузії варто вважати надання статусу «миротворчих сил» регулярним частинам російських військ. Все одно, що надали б 1943 року мандат миротворчих сил військам німецького вермахту в районі Курської дуги. Росія, нарешті, досягла своєї головної мети: своїми військовими силами вздовж річки Інгурі встановила кордон між Абхазією та рештою Грузії. Нарешті здійснилася вікова мрія всіх правителів Росії - Абхазію було відірвано від Грузії, причому так, що окуповану територію цілковито очистили від грузинського населення. Фактично кордон між Росією та Грузією було прокладено по Інгурі.

Навіть в Абхазії певні верстви населення почали обурюватися відверто колоніальною, нахабною політикою Росії. Почали згадувати безбідне, спокійне життя «під п’ятою» Грузії. Але росіян легко запросити - важко вигнати. Нарешті дійшло!

РОЗДІЛ 9

Волога цвіль Європ

лоскоче наші ніздрі,

Спекотних Азій тлін

судомить рамена,

Чекає бій,

все інше буде після,

Життя триває,

точиться війна.

А. Лупоніс

Однією з причин нашого повернення в Грузію було виникнення чергового прикордонного конфлікту з Росією. На контрольно-пропускному пункті в Дар’яльській ущелині російська сторона перенесла на грузинську територію свій оглядовий майданчик. Це викликало енергійний демарш грузинської сторони, в ущелину послали навіть мітингуючих студентів, що разюче нагадало мені знамениту серію протестів іспанської молоді проти британської окупації Гібралтару. Коли стурбований міністр внутрішніх справ