Читати книгу - "Енеїда"

і брат?

13 Тобі, Зевес, скажи, не стидно,

Що пред тобою дрянь і прах

Базіка о богах обидно,

Мудрує о твоїх ділах?..

Який ти світа повелитель

І наш олимпський предводитель,

Коли проти фіндюрки пас?..

Всесвітня волоцюга, мерзька,

Нікчемна зводниця цитерська,

Для тебе лучшая од нас.

14 А з Марсом чи давно піймавши,

Вулкан їй пелену відтяв;

Різками добре одідравши,

Як сучку, в ретязку держав.

Но ти того буцім не знаєш,

Як чесную її приймаєш

І все робить для неї рад.

Вона і Трою розорила,

Вона Дидону погубила;

Но все іде для неї в лад.

15 Де ся підтіпанка вмішалась,

То верб’я золоте росло;

Земля б щасливою назвалась,

Коли б таке пропало зло.

Чрез неї вся латинь возстала

І на троян її напала,

І Турн зробивсь Енею враг.

Не можна бід всіх ізлічити,

Яких успіла наробити

На небі, на землі, в водах.

16 Тепер же на мене звертає,

Сама наброївши біди;

І так Зевеса умоляє,

Мов тілько вилізла з води.

Невинничаєть, мов Сусанна;

Незаймана ніколи панна,

Що в хуторі зжила ввесь вік.

Не діждеш з бабкою своєю —

Я докажу твому Енею…

Богиня я! — він чоловік».

17 Венера лайки не стерпіла,

Юнону стала кобенить;

І перепалка закипіла,

Одна одну хотіла бить.

Богині в гніві также баби

І также на утори слаби,

З досади часом і брехнуть;

І, як перекупки, горланять,

Одна другу безчестять, ганять

І рід ввесь з потрухом кленуть.

18 «Та цитьте, чортові сороки! —

Юпитер грізно закричав. —

Обом вам обіб’ю я щоки;

Щоб вас, бублейниць, враг побрав!

Не буду вас карать громами;

По п’ятах виб’ю чубуками,

Олимп заставлю вимітать;

Я вас умію усмирити,

Заставлю чесно в світі жити

І зараз дам себе вам знать.

19 Занишкніть, уха наставляйте

І слухайте, що я скажу;

Мовчіть! роти пороззявляйте,

Хто писне — морду розміжжу.

Проміж латинців і троянців

І всяких Турнових поганців

Не сикайся ніхто в війну;

Ніхто ніяк не помагайте,

Князьків їх также не займайте,

Побачим, здасться хто кому».

20 Замовк Зевес, моргнув бровами

І боги врозтіч всі пішли,

І я прощаюсь з небесами,

Пора спуститись до землі

І стать на Шведськую могилу,

Щоб озирнуть воєнну силу

І битву вірно описать;

Купив би музі на охвоту,

Щоб кончить помогла роботу,

Бо нігде рифм уже достать.

21 Турн осушивсь після купання

І ганусною підкрепивсь,

З намету виїхав зарання,

На кріпость сентябрьом дививсь.

Трубить в ріжок! — оп’ять тривога!

Кричать, біжать, спішать якмога;

Великая настала січ!

Троянці дуже славно бились,

Рутульці трохи поживились,

Насилу розвела їх ніч.

22 В сю ніч Еней уже зближався

До городка, що Турн обліг;

З Паллантом в човні частувався,

Поїв всю старшину, як міг.

В розказах чванився ділами,

Як храбровав з людьми, з богами,

Як без розбору всіх тузив.

Паллант і сам був зла брехачка,

Язик його тож не клесачка,

В брехні Енею не вступив.

23 Ану, старая цар-дівице,

Сідая музо, схаменись!

Прокашляйсь, без зубів сестрице,

До мене ближче прихились!

Кажи: якії там прасунки

В Енеєві пішли вербунки,

Щоб проти Турна воювать.

Ти, музо, кажуть всі, письменна,

В Полтавській школі наученна,

Всіх мусиш поіменно знать.

24 Читайте ж, муза що бормоче:

Що там з Енеєм плив Массик,

Лінтяй, ледащо неробоче,

А сильний і товстий, мов бик.

Там правив каюком Тигренко,

Із Стехівки то шинкаренко,

І віз з собою сто яриг.

Близ сих плили дуби Аванта,

Він був страшнійший од сержанта;

Бо всіх за все по спині стриг.

25 Поодаль плив байдак Астура,

Сей лежнем в винницях служив;

На нім була свиняча шкура,

Котору він як плащ носив.

За ним Азиллас плив на барці,

Се родич нашій паламарці, —

Недавно з кошельком ходив;

Но, бач, безокая фортуна

Зробила паном із чупруна.

Таких немало бачим див!

26 А то на легкому дубочку,

Що роззолочений ввесь впрах,

Сидить, розхриставши сорочку,

З турецьким чубуком в зубах?

То Цинарис, цехмистр картьожний,

Фигляр, обманщик, плут безбожний,

З собой всіх шахраїв веде;

Коли, бач, Турна не здоліють,

То картами уже подіють,

Що між старці Турн попаде.

27 А то сидить в брилі, в кереї

З товстою книжкою в руках,

І всім, бач, гонить ахинеї,

І спорить о своїх правах.

То родом з Глухова юриста,

Він має чин канцеляриста

І єсть добродій Купавон.

Щоб значкового дослужиться

І на війні чим поживиться,

Вступив в Енеїв легіон.

28 А то беззубий, говорливий,

Сухий, невірний, як шкелет,

І лисий, і брехун сварливий?

То вихрест із жидів Авлет.

Недавно на другій женився,

Та, бач, в рахунку помилився,

Із жару в полом’я попав;

Щоб од яги як одв’язатись,

То мусив в військо записатись

І за шпигона на год став.

29 Іще там єсть до півдесятка,

Но дріб’язок і гольтіпа;

В таких не буде недостатка,

Хоть в день їх згине і копа.

А скілько ж всіх? — того не знаю,

Хоть муза я — не одгадаю,

По пальцям тож не розлічу;

Бігме! на щотах не училась,

Над карбіжем тож не трудилась,

Я що було, те лепечу.

30 Уже Волосожар піднявся,

Віз на небі вниз повертавсь,

І дехто спати укладався,

А хто під буркой витягавсь.

Онучі инчі полоскали,

Другії лежа розмовляли,

А хто прудився у кабиць.

Старші, підпивши, розійшлися

І дома за люльки взялися,

Лежали боком, навзнич, ниць.

31 Еней один не роздягався,

Еней один за всіх не спав;

Він думав, мислив, умудрявся

(Бо сам за всіх і одвічав),

Як Турна-ворога побити,

Царя Латина ускромнити

І успокоїти народ.

В сій думці смутно похожая

І мислю богзна-де літая,

Під носом бачить коровод.

32 Ні риби то були, ні раки,

А так, якби кружок дівчат;

І бовталися, як собаки,

І вголос, як кішки, нявчать.

Еней здригнувсь і одступає

І «Да воскреснеть» вслух читає,

Но сим ні трохи не поміг;

Ті чуда з сміхом, з реготнею

Вхватились за поли з матнею,

Еней аж на поміст приліг.

33 Тогді одна к йому сплигнула

Так, мов цвіркун або блоха,

До уха самого прильнула,

Мов гадина яка лиха.

«Чи не пізнаєш нас, Енею?

Та ми ж з персоною твоєю

Троянський ввесь возили род;

Ми Ідської гори дубина,

Липки, горішина, соснина,

З яких був зроблений твій флот.

34 До