Читати книгу - "Мільйон на рулетці"

волі на тебе не чекають ні гроші, ні заміські будинки, ні здатні довести свою любов жінки.

Нам подали десерт, і я дивився, як маленька проституточка копирсається ложечкою в рожевому желатиновому сердечку.

— Тоді влаштуємося на завод, — сказав Мишко.

— Точити гайки? — запитав я.

Я уявив Мишка з рашпілем у руках, себе — за токарським верстатом і проституточку у величезних гумових рукавичках і в синьому халаті прибиральниці.

— Потішно, нічого не скажеш.

Велике Курортне Місто… Нині осінь — мертвий сезон. Туристи, за рахунок яких існували казино Великого Курортного міста, виїхали. Казино порожні… А разом із туристами виїхали і більшість бандитів… Бандитів? А хто ще, крім них, може утримувати казино, які мають найбільший прибуток у країні? Пропрацювавши все літо без вихідних, більшість із них виїхали — хто за кордон, а хто в Столицю. Отже, у місті відносно безпечно.

У мертвий сезон у Курортних казино працюють круп’є, професійний рівень яких на порядок нижчий, їм можна платити третину справжньої платні…

Порожні готелі і ресторани…

Пусті зали казино…

Усіх видно як на долоні…

Але їхати за кордон без паспортів…

Я підсунув карту до себе. Велике Курортне Місто було позначене малюсінькою крапкою між двома плямами коричневої і синьої фарб. На карті воно здавалося зовсім безпечним.

— Ти не вмієш ворожити? — запитав я в проституточки.

— Ні, — сказала вона.

— Шкода.

Мишко чекав.

Глянувши на нього, я сказав: «Поїхали».

Він покликав офіціанта, щоб той розрахував нас.

А потім ми встали з-за столу і пішли до виходу.

Але на порозі Мишко зупинився. Дивлячись на миготливий нічний світлофор, що саме палахкотів жовтим, він запитав:

— А що з нею?

Зрозумівши, що він має на увазі повію, я відповів:

— Не знаю.

— Якщо її піймають сутенери, то одразу порішать. Коли ж вона повернеться до них сама, вони спершу її скалічать, а потім змусять решту життя працювати задарма.

Проживши останні кілька років у готелях, ми занадто часто бачили дітей, які працювали тільки для того, щоб уникнути щовечірнього побиття або отримати дозу, тому знали що чекає на проститутку, яка посварилася зі своїми сутенерами.

— Сумне майбутнє, — сказав Мишко.

Сказав, розуміючи, що не може ні вплинути на мене, ні присилувати взяти її з собою.

— Їй доведеться давати частку, — мовив я.

— Невелику, — уточнив Мишко.

— Треба буде довіритися.

— Ми вже зробили це.

— Тобі доведеться з нею одружитися.

— Якщо вона захоче, то… — він глянув на неї і продовжував: «А може, можна буде і без одруження».

— Ти так гадаєш? Ну добре.

Ми повернулися до неї і, немов чекаючи на це, маленька проституточка потяглася за сумочкою, і я зрозумів, що ще секунду тому вона була готова на все, щоб ми взяли її з собою.

— Тебе як звати? — запитав Мишко.

— Яна, — сказала вона.

— Я серйозно.

— Їй-бо.

— Ну добре, Яно, поїхали.

Вона навіть не запитала куди.

Розділ 19
«У місто, в якому ми ще не були»

На трасу ми виїхали без будь-яких проблем. І мчали вперед. Мишко сидів за кермом, я — поруч, а крихітна Яна, як мишка, принишкла на задньому сидінні.

Ми їхали всю ніч, помінялися під ранок місцями (я сів за кермо, Мишко — поруч), двічі випили кави в закусочних, розміщених поблизу дороги. Потім спали кілька годин, заїхавши в якийсь лісочок.

Уже ввечері, залишивши за спиною перевал, в’їхали в оточене горами і морем місто. Безлюдне, в пасмах осіннього дощу, воно спало, і поодинокі вогні звивистих вуличок, які то піднімалися вгору, то круто повертали убік, світилися в розводах вітрового скла.

Не маючи паспортів, ми знайшли нічліг у невеликому кемпінгу, спорудженому з білих автомобільних причепів. Ночівля в кожному з них коштувала копійки, тому ми дозволили собі зняти їх усі.

У моєму було одне відкидне ліжко, відкидний столик і умивальник із крижаною водою.

Під обривом, на якому був розбитий кемпінг, гриміло море, і, засинаючи, я чув шум хвиль і далекий гудок якогось пароплава.

2

Виявилося, що в місті не так уже й багато казино. Але найгіршим було те, що всі вони належали одному клану.

Вам не подобається слово «клан»? Що ж, я можу замінити його іншим — «бандою», «мафіозною групою», «представниками кримінальних структур».

Ще п’ять років тому тут, у Великому Курортному Місті, можна було запросто одержати кулю, лише опинившись не там, де треба. Тоді, у розпал бандитських воєн, стріляли де кому заманеться — у гаражних кооперативах, у під’їздах багатоповерхових будинків, на «стрілках» нічних площ, у ресторанах і нічних клубах, на мальовничих галявинах заміських пікніків. Це була війна, у якій загинуло чимало людей.

Ділили місто, у яке за курортний сезон приїжджає півмільйона осіб, які витрачають від двохсот до двадцяти тисяч доларів кожен. Я обіцяв більше не вдаватися до математики? Тоді рахуйте самі. Але якщо вам ліньки, то повірте, що виходить досить велика сума, щоб десятки банд розпочали велику війну, аби заволодіти нею.

За Велике Курортне Місто їх боролося цілих шістнадцять. Автоматні