Читати книгу - "Царський пояс"

рум’яними, а очі засяють, як зорі, – говорила лагідно Ія.

Поки дівчинка знімала з хворої матері одяг і вела її, підтримуючи, до річки, Мишко скинув штанці з сорочкою і з розгону шубовснув у воду. Жінки на нього не зважала. Він вирішив розважати себе сам. Пірнув під воду і присів. Над ним проплив косяк мальків. Рибки схвильовано гомоніли:

– Блакитна принцеса в небезпеці. Бідна блакитна принцеса. Так необачно заплуталась у сітці.

– Я визволю принцесу з неволі. Покажіть мені сіті, – устряв у розмову Мишко.

Рибки, всі, до найменшого малька, повернули до нього опецькуваті мордочки. Витріщеними оченятами уважно розглядали хлопчика. Врешті-решт, винесли невтішний вердикт:

– Ти малий, як для людини, і без двох передніх зубів. А сіті міцні-преміцні. Де тобі визволити блакитну принцесу! Плітка кусала сіті – не перекусила, карась кусав – не перекусив, навіть зубата щука кусала – і вона не перекусила. Не перекусиш і ти. Ох-ох-ох, бідна принцеса. Так необачно заплуталась у сітці.

Рибки хором плакали, розбовтуючи плавниками солоні сльози.

– А я, Михайло, визволю блакитну принцесу з неволі, – твердо сказав хлопчик.

– У такому разі пливи за нами. Глузуватимемо з тебе, коли беззубим ротом кусатимеш сіті, – пихато мовила найбільша рибка.

Мишко підплив до очерету. Під його високими заростями стриміла натягнута на патиччя й обручі риболовна сітка, ятір. Вода в цьому місці доходила Михайликові до грудей, а ноги вгрузали у слизький мул. За литку його боляче вкусила щипавка. Під підошвами ворушилися сотні маленьких рачків. Хлопчик потер ногу об ногу і взявся за палицю. Але підняти ятір не встиг.

Несподівано розійшлися густі зарослі. З них щось вибрело. Не то дядько, не то звір. А точніше – волохатий стовп. На його верхньому кінці теліпалося на свинячій кишці синє яйце. Яйце шипіло і роздувалося. Мишко, який приклав до вуст пальчики, не зводив зачарованого погляду з яйця. Ось воно перетворилося на величезну кулю, що нагадувала свинячий кендюх. Була такого ж брудно-синьо-зеленого кольору і так само смерділа. І раптом – трісь! Із кулі потекла тягучими патьоками жовта рідина. За секунду-дві його, онімілого, накриє. Проте Мишко зорієнтувався миттєво – пішов з головою під воду.

Він сидів під водою, затамувавши дихання, доти, доки не долинули тонкоголосі волання:

– Допоможіть! Рятуйте! Захистіть!

У мішечку ятера хороводом крутилися в’юн, пліточка і карасик. Це вони стогнали і плакали тонкими голосами. У ятері плавала ще одна рибка. Вона не стогнала і не плакала… Від головки до вуалевого хвостика її вкривали яскраво-блакитні лусочки. На кругленькій головці з лупатими очками коливалися червоні ріжки – справжня корона. Мишко, вражений красою блакитної рибки, скрикнув:

– Блакитна принцеса?!

Виходить, що над її гіркою долею плакали мальки.

Принцеса хоча й гордовито мовчала, та була дуже налякана. Мишко не знав, чим її втішити. Швидко витягнув її з мішка ятера, поцілував і випустив на волю. За принцесою випустив вусатого в’юна, метку і грайливу плітку та наляканого карасика.

Рибки хороводом кружляли навколо хлопчика. Кожна по черзі підпливала до нього і дякувала за визволення. А блакитна принцеса склала трубочкою губки і мовила:

– гречно дякую тобі, хлопчику. Якщо потрапиш у біду, то я прийду на допомогу. А зараз запрошую тебе в гості до мого татуся Нептуна, морського царя. Пригощу тебе цукерками з помадкою, морозивом ванільним, яке посипане смаженими горішками. А захочеш – то й медяником, притрушеним цукровою пудрою.

Мишко слухав назви страв із солодкого столу, а в нього з рота самохіть покотилася слинка. Особливо він любив медові пряники. А цей ще й посипаний цукровою пудрою. Йому надзвичайно кортіло того пряника скуштувати.

Аж раптом хитнулися підводні хвилі. Іїн голосок занепокоєно кликав:

– Михайлику, агов! Озвися! Пливи до берега!

– Мене гукають, – із жалем сказав Мишко. – Іншим разом неодмінно вирушу з тобою, принцесо, до замку морського царя Нептуна. Сьогодні не можу.

Сказав і додався до берега. Блакитна принцеса тріпнула вуалевим хвостиком і подалася в протилежний бік, до моря.

Від сестри Мишко узнав приємну новину. Ія, коли розказувала, то аж захлиналася від радості:

– Уявляєш, Мишо, матуся відразу змінилася в кращий бік! Правду казала Біла телиця. Після купання матуся зовсім іншою вийшла з річки. Матуся обіцяла мені не дружити з Вакхом. Відтепер вона бавитиметься зі мною, – раділа дівчинка.

Мишка теж переповнювала радість. Ще б пак! У його сестри турботливу мама. Неоніла не дружитиме з еллінськими пияками.

Удома на них чекала ще одна приємна новина: Іїн татко, Демид, купує новий будинок.

Ія торжествувала. Вона хвалилася Мишкові:

– Я теж допомагала таткові в дорозі. Ми вдвох заробили купу грошей. А тепер маємо нове житло. Та ще й яке!

Але згодом Мишко про себе дещо зауважив. Він помітив, що Неоніла засмучена. Що з нею? Сумує за колишніми друзями?

Сестра тихенько йому пояснила:

– Розумієш, матуся страждає.

– Страждає? Через що? – не повірив Мишко. – Вона повинна, навпаки, радіти. Адже вона видужала. Житиме у світлому просторому будинку.

– Матуся страждає, бо бачила себе. Стару, худу, некрасиву.

Хлопчик уважним поглядом окинув Неонілу. Дійсно, виглядала тітонька погано. Худа, жовта і зморшкувата. Похожа на квашене яблуко, яке дістали з діжки і про нього забули.

Ія ходила невеселою. Гратися вона не хотіла.

Бородавка – раб із вирваним язиком

Від сьогодні Мишко пропадав на пристані. Йому в цій місцині комфортно. Хоче -купається, а хоче – спостерігає, як розвантажують морські судна. На пристані працював Іїн батько. Демид носив перед собою пузаті амфори з пахучою олією, на спині цупив мішки з крупами, а на плечі – корзини з бананами, апельсинами й ананасами.

Щоправда, опівдні Мишкові вже набридло і купатися, і спостерігати за розвантаженням трієр. Хлопчик випросив у чорної кухарки глека, з яким пішов