Читати книгу - "Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…"

Президент (сленг силовиків). ">[18] Хазар знову публічно вчудив: переплутав Мономаха з Магометом. Кути з Крутами. Для нього генерал-майор вище за генерал-лейтенанта. Нормально. Кобеля з кабелем… Головнокомандуючий жодного дня не служив в армії, бо мав судимості.

Кудись не туди ми, українці, рухаємось. Щось нас знову водить, як водило три з половиною століття перед цим. Знову помилились на виборах. Всі бачать, що не туди. Але йти треба, бо їсти хочеться. Хоч я з дружиною голосував за Янку.

Повний басик страху. Аж дихати нічим. А вікна відкривати заборонено. Їдемо. Вже – Бориспіль.

Ліза торкалася стегном до Ростика, відсахувалася, бо воно було волого-холодним і тремтіло. Якби не тремтіло – покійник.

Ростика завели до камери ізолятора, повільно зачинили скрипучі, сьогодні фарбовані в темно-сіре, двері. Він вже зрозумів: оця худобина – начальник колонії Золотокрильцев здав його з Лізкою. Іуда Скаріотський!

Одначе, мабуть, сталася прикра помилка.

Мене послав у задрипану Бережань рідний дядько моєї Михайлини – член Вищої ради юстиції. Саме для здійснення напрацьованої ним схеми: начальник колонії подає клопотання на дострокове звільнення зека Ікс до місцевого територіального суду. Свій суддя приймає позитивну ухвалу. Звільнення платне, звичайно. На касі – Золотокрильцев. Проект інтелектуальний і безпечний.

Я все робив чесно, чисто і чітко. Арешт – якесь непорозуміння, за спиною дядька. Золотокрильцев здав мене мєнтам чи есбеушникам. А ці – одразу наручники й ізолятор. Дядько Сергій розбереться. Лиш би дізнався швидше.

Бережанський суддя Лаврентьєв не знав, що дядько Михайлини Сергій виконував почесне завдання президента Хазара: негайно знайти суддю, який не лише зможе, а й змушений буде виконати завдання державної ваги – кинути за ґрати Яну Тищенко, цю несамовиту Янаконду, Піранью, Скажену Вовчицю! Мусить це виконати, щоб самому залишитися на волі, а якщо грамотно зробить – матиме, що попросить.

Саме такого суддю велить знайти президент в Україні і подати на затвердження в столичний суд першої інстанції. Бажано з провінції, щоб не мав київських шептунів з ворожого табору.

Михайлина з дядьком Сергієм чекали Ростика у тьмавій, вільглій кімнатині для побачень із в’язнями. Голова Служби безпеки був співавтором генпрокурорівського проекту «Суддя для Янаконди», однак надати пристойніше приміщення в СБУ для зустрічі з заарештованим громадянином Ростиславом Лаврентьєвим категорично відмовився: він справедливо заарештований при взятті великого хабара. Боротьба з корупцією в розпалі…

– Дядечку! Хіба не можна було перенести? У мене ж сьогодні день народження. Гості збираються в «Мамаєвій слободі»…

– Все завісить від кебети твого причепа.[19] Я казав тобі, що Бережань – не заслання, а трамплін…

2

Міністр Гомельський щойно провів оперативну нараду з командирами бойових підрозділів міліції, внутрішніх військ: Грифона, Беркута, Барса, Кобри – цілий звіринець до лихої матері.

Незабаром суддя Ростислав Лаврентьєв винесе вирок про арешт Янаконди. Клацнуть браслетки на її бєлих, пещених ручках – і в країні запанує стабільность, спокій, тишина, благодать Божа. Скільки можна з нею в жмуркі гратись? Вона вірить, що дєржить Бога за бороду. Відрубаєм тебе вмісті з бородою. То держися сильніше. В нього нова одросте.

Все! Була екс-прем’єром, а стане зек-прем’єром.

В СІЗО!

В СІЗО!!!

І – на зону шити брезентові рукавіці і казьонні труси для бздунов: дворніков, грузчіков, асенізаторов!

Наконєц! През[20] прийняв рішення! Ми ждали його больше року, щоб загребти її до нас в плєн, у наші володіння. В СІЗО, а потім і в хурдигу[21] – і вона полностю наша. Зсучиться, обізатєльно зсучиться.[22] Головне – одлучити від толпи і мікрофонів. Заткнути ротяку! Наступити на гадючу голову чоботом! Вирвать жало! Зламаєм! Ніде не дінеться, змія ядовита!

Наконець! Всі наші плещуть в долоні, заливаються французькими коньяками, торжествують перемогу, а мені – чорна робота, завдання державного значення. Не можна підвести Всесильного, який поручив мені пасти всі внутрінні діла країни.

Арешт Янаконди піділлє солярки в тліючий костьор, активізує клятих убеенівців,[23] шо дурять толпу, горлають возлі районного суда в центрі Києва.

Ми цих її зеників[24] придушили в іюлі, після першого великого походу босоти з регіонів до столиці. Врем’я для суду вибрали вдало: літо, народєц труїть колорадського жука, жариться на пляжах, трахається під кожним кущем або локає пиво в тіньочку…

Мої пси за командою тільки добре погавкали, ошкірили зуби,