Читати книгу - "Сонети. Світовий сонет"
Шрифт:
-
+
Інтервал:
-
+
Добавити в закладку:
Добавити
Перейти на сторінку:
Не відбудується стара тюрма, Валитиметься далі те, що впало. Не поспішай з пророцтвами сліпими! Хіба собори ставились не з капищ, Хіба церкви не зі старих святинь Язичницьких возводилися в Римі? Не змінює нічого в світі час, Він лиш міняє форми поневолень, Тепер вже не майструє він замки, А волі маску подає цареві, А той будує не тюрму, а храм, Де вішателів блискотять ікони.
НА ВІЧНУ ПАМ'ЯТЬ МАКСИМУ РИЛЬСЬКОМУ 1
2004
ГРАНОСЛОВНА ВІЧНУ ПАМ'ЯТЬ МАКСИМУ РИЛЬСЬКОМУ 1
Немов тремтіння зляканих осик,
Що затуляють листям сиві очі,
Коли сокири сплющений язик
В щелепах пил прицмокне на обоччі,
Немов жіночий відчайдушний крик,
Що кличе порятунку серед ночі,
Немов червоної гадюки сик,
Що в серці загніздилась, як у клоччі,
Ношу в собі я найтемнющу вість,
Що з київських примчала передмість,
Постукала у двері спозарана…
Виходжу з хати й чую вже здаля —
Голосить в Голосієві земля:
«Ой синку мій, велика в мене рана…»
2 Не плачте, Ярославно, їде князь — Тепер його вже не беруться стріли. Лакузи Кончакові подуріли, Перед полоненим упали в грязь. Обличчя в нього тільки помарніле — Не легкома доріженька далась, Від іскри із підкови зайнялась, І коні, ведучи вогонь, летіли. Дивіться, Ярославно, на щитах Його несуть хоробрі побратими, Та ви лише скажіть йому: — Максиме!.. І він прокинеться, як вічний птах, Із попелу сивин своїх воскресне, Щоб вам життя своє віддати чесне. 3 Він дні свої, як сосни злотокорі, Для нив будущини спалив дотла. Його душа у слово перейшла, Повставши в працьовитій непокорі. Та коли він востаннє з-за стола Підвівся в першій і смертельній зморі, Гули не пізнані ще нами зорі В згасаючому всесвіті чола. На скелях болю в чорній порожнечі Вони померли… І його труна Нам обривала руки молодечі. Від мертвих сонць така була вона, Що й тінь її врізалася у плечі І гнула нас, як брила кам'яна. 4 Залізний нелинь чорними руками Душив у нетрях туч, немов гаддя, Палючі блискавиці все життя, Згораючи над юними дубками. У нього переймаючи знаття, Вони росли й міцнішали з роками, А з нього листя падало зірками Від радості за їхнє майбуття. Вогненні ручаї текли по ньому, Клекочучи, шугали у траву, Аж доки серце із грудей старому Не вижорнали — в темінь грозову. Та він і мертвий береже від грому Свою родину, в зелені живу! 5 Була у нього усмішка дитяти — Блакиті української тепло. Любов'ю серце зроджене було, Як пісня — чесне,
Перейти на сторінку:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сонети. Світовий сонет», після закриття браузера.
Подібні книжки до книжки «Сонети. Світовий сонет» жанру - Поезія 📜🎼🌹:
Коментарі та відгуки (0) до книги "Сонети. Світовий сонет"