Читати книгу - "Вітер з Дніпра"

лани, буде зовсім не погано, коли колгоспники проведуть день на Дніпрі, послухають оркестр, молодь позмагається в запливі на швидкість, у стрибанні з вишки…

За три дні вишку поставили. Вона біліла свіжою деревиною, пахла сосновою живицею, легка і струнка, як: біла береза. І коли ввечері закінчили роботу, прибрали стружки і розставили на березі довгі лави для глядачів-гостей, раптом виявилось, що вишка гола. Гола, як свічка. Ви розумієте — біла вишка. Хлоп'ятам почало здаватися, що вона вже і не легка, і не струнка, що вона просто незграбна і некрасива. Завтра на дванадцяту годину призначили початок фізкультурного свята, а вишка роздягнена.

— Пофарбувати червоним або зеленим! — вирішив Кузька.

— Прибрати клечанням і гарбузовим листям, а зверху поставити розквітлий соняшник, — запропонував Гіронька.

— А збоку почепити гарбуза і підзорну трубу, — єхидно додав Бицик.

— У такому разі краще вже почепити сома, — відповів Пронька, виразно поглядаючи на Бицика.

— Треба прикрасити вишку червоною матерією, — сказала Олеся. — Так завжди роблять на свята.

Збоку стояв і дивився на вишку Євгешка. Наталя підійшла і скромно порадила:

— Ти, Євгешо, подалі. Вишка на тебе може погано вплинути. Повір мені. Страшно, Євгешо, для твого характеру. Я ж лікарка, все знаю…?Що відповів Євгешка, невідомо. Можливо, відповідь його була не дуже чемною, бо Наталя раптом крутнулась і зникла за спинами товаришів. Ще раз підійти до хлопчини «лікарка» не зважилась. Не вистачило мужності. Взагалі, це дуже клопітна і невдячна справа — давати лікарські поради боягузам. Далеко спокійніше лікувати ляльок. Вони ніколи не лаються і ніколи не ображають ся, навіть тоді, коли їм доводиться від Наталиного лікування спішно помирати. Отже, коли всі хлопчики і дівчатка розбрелися по селу шукати червоної матерії, щоб прикрасити вишку, Наталя вибрала зручну хвилину і гайнула в садок. З огляду на те, що її пацієнти жили на суворо законспірованій квартирі, піонерка кілька разів озирнулась і, тільки переконавшись у тому, що за нею ніхто не стежить, обережно постукала в двері. Двері ці — звичайна дощечка, яка затуляла вхід до дупла в старій груші.

— Хто там? — спитала товста лялька з чорними намистинами замість очей, кругловида й рожевощока (на її рум'янець пішла мало не вся червона фарба).

— Це я!

— Ну, входьте.

— Як здоров'я? Голова не болить?

— Болить.

— Покажіть язик. Ну, досить. Я поставлю вам термометр. Сорок градусів. Я не дозволяю вам з сьогоднішнього дня ні танцювати, ні грати в футбол. У вас тиф. Лягайте в ліжко. Я вам дам порошки. По три по рошки тричі на день.

Наталя голосно позіхнула. Що це? Спати хочеться? Скучно? Так, скучно. Скука підкралась зовсім непомітне. Останній час Наталя цілими тижнями не навідувалась до своїх ляльок, забуваючи про їхнє існування. Дівчинка росла. Є всі ознаки, що незабаром уся лялькова сім'я перейде в розпорядження молодшої Наталиної сестри.

Недбало поклала лікарка свою пацієнтку в ліжко.

— Ну, лежи. І взагалі, ти — дура. Ніколи мені з вами воловодитись.

Але допитливі очі давко вже стежили за Наталею з-за широкого куща смородини.

— Ага, а я все бачив! А я знаю! — почула раптом Наталя грізні слова. Кузька стояв перед нею. Він стояв, весело усміхаючись, він довідався про цікаву таємницю.

— З ляльками граєшся? «Лікарка»! Ану, показуй своїх баришень.

І тут, у цей критичний момент, збентеженій Наталі прийшла на допомогу несподівана думка. Дівчинка рішуче заступила дупло і, намагаючись бути якомога спокійною, сказала:

— Овва! Який швидкий! А квитка маєш?

Кузька здивовано витріщив очі.

— Який там ще квиток? Не мороч голови!

— Дуже просто. Тут у мене ляльковий театр. На дурничку не показую.

Тепер збентежився Кузька. Ляльковий театр! От воно що! А він думав…

— Слухай, Наталю. Я не знав. Їй-право, не знав… Ти ось що… Візьми мене в компанію. Візьми, Наталю.

Наталя глузливо, тріумфуючи в серці перемогу, похитала головою.

— Ой, хитрий ти! Як лис! Багато вас таких знайдеться.

— Наталю, та ти ж піонерка? Кажи, піонерка? Чому ж маніжишся? Ляльковий театр придумала, а мовчиш? Криєшся від товаришів? А ми гуртом такий театр зробимо, що на ввесь район. П'єску дістанемо. І нові ляльки будуть. Ще кращі…

— Що з тобою робити? — замислилася Наталя. — Ну, гаразд. Дивися.

Одну за одною вона виймала з дупла ляльки. Кузька був у захопленні.

— Невже сама робила, Наталю? І цю сама? І цю??Особливо сподобалась йому кругловида Матрьошка, та сама, якій заборонялося танцювати і грати в футбол. Тут же Кузька дав урочисту обіцянку, що він зробить ще Петрушку і Робінзона.

— А то можна ще зробити царя Кощія. А твої ляльки будуть його жінками. Розумієш, як це буде чудесно? Він їх триматиме в полоні під трьома замками, а Петрушка з'явиться і відрубає Кощієві голову.

— Можна й так, — доброзичливо погодилась Наталя. — Можна й голову.

Її серце радісно співало. Як ловко вона придумала! Як же ловко піддурила цього «слідопита»! А хіба й справді не можна влаштувати такий театр?

Умовились, що триматимуть усе це в секреті, аж доки не знайдуть підхожої п'єски, і тоді урочисто запросять увесь загін на виставу. Ото здивуються піонери! Ото буде несподіванка!