Читати книгу - "Списоносці"

Через кілька днів я довідався також про те, що сейф відмикається двома ключами, що Гастінгс нічим не захоплюється, крім книжок та пам'яток культури. Щосуботи він ходить в інтернаціональний клуб, але це тільки так, про людське, око.

Я вже казав про те, що Дьярматі мав приємну зовнішність. Він здобув славу своїми цікавими статтями, а плітки, що точилися навколо нього, робили його особу ще привабливішою. Щодо залицяння, то він був справжнім майстром. Я дав журналістові вказівку зійтися якнайближче з секретаркою Гастінгса.

— Це вже сталося, — зніяковів юнак.

Одного разу Дьярматі повідомив, що штат канцелярії збільшується, набирають нових працівників, причому потрібна жінка-угорка, яка володіє англійською мовою.

Через чотири дні працівником місії стала Анна-Марія. Ось коли я залучив її до роботи.

— Для тебе, Гашпаре, я все зроблю, — відповіла вона, вислухавши мене.

Протягом кількох тижнів Анна-Марія старанно занотовувала свої спостереження, і в мене збиралися дані про тих, хто відвідував Гастінгса. Це були імена, тільки імена, які ні про що не говорили: Ференц Еккер — суддя, Ігнац Тотфалуші — земельний магнат з міста Ньїредьхаза, Йожеф Гохман — фабрикант, Дьєзе Калманович — викладач університету, старший лейтенант граф Ерне Сапарі та багато інших.

Титус проглядав список імен з прихованим хвилюванням, хоч теж, як і я, нікого з цих осіб не знав. Але про те, що діялося в кімнаті Гастінгса, Анні-Марії, на жаль, нічого не було відомо. Англійцям рекомендували жінку як родичку Дьярматі. Для цього я легко придбав потрібні документи.

Анна-Марія в той час була дуже вродливою. Тому й не дивно, що вона викликала інтерес навіть у байдужого Гастінгса. Але він не упадав біля Анни-Марії і нічого їй не казав. Про все це ми довідалися від Неллі через Дьярматі. Однак можна було сподіватися, що незабаром англієць скаже про своє почуття.

Ти знаєш, я не був красунем. Правда, я трохи погладшав, а від щоденної гімнастики і м'язи мої зміцніли, та все-таки я лишився лисим і сутулим. Анна-Марія інколи говорила:

— Ти не красунь, але цікавий, таємничий І привабливий. Я не проміняла б тебе ні на кого в світі.

— На англійця теж?

— Ні на кого, милий…

— Анно-Маріє, — глянув я на неї серйозно, — слухай мене. Можливо, Гастінгс незабаром зробить спробу зблизитися з тобою і вимагатиме твого кохання. Будь лагідною, води його за ніс. Але ти не повинна стати його коханкою. Ти будеш тільки моєю…

Інформації Дьярматі та Анни-Марії підтверджували наші припущення, що Гастінгс уже завербував декого з тих, хто заходив до нього. Та це були тільки догадки.

Англієць почав залицятися до Анни-Марії. Через кілька тижнів він уже вечеряв з нею в кафе «Абазія». Капітан нe випадково уподобав це місце. Сюди ще до війни сходилися корифеї політики. Тут збиралися представники різних політичних угрупувань.

Старий Штоєр (ти, звичайно, не знаєш його) чудово вів справи свого кафе, не відставав і синок господаря. Місця за столиками і в ложах займали, крім політиків, письменники, журналісти, художники. Кафе славилося не тільки великосвітським обслуговуванням, — тут можна було почути останні новини.

Звичайно, я теж пішов до «Абазії» і стежив за капітаном на відстані. Це був високий чоловік з гладко зачесаним білявим волоссям, з натренованими м'язами і випнутим чотирикутним підборіддям. Він невпинно нишпорив навколо гострими сірими очима, які ніколи не посміхалися, навіть коли тоненькі губи намагались утворити щось на зразок усмішки. Здавалося, Гастінгс постійно остерігається якоїсь несподіванки. Цей неспокій не зник і тоді, коли капітан, нахилившись до Анни-Марії, мабуть, освідчувався їй у коханні.

Офіціанти фіали англійця, це було зрозуміло з їхньої поведінки. Улеслива посмішка на їх обличчях свідчила про те, що англієць — щедрий гість.

Гастінгс пив небагато, зате дуже спритно споював Анну-Марію. А моя нещасна коханка не помічала витівок капітана. Очевидно, Анну-Марію підбадьорювала думка, що я поблизу, і тому з нею нічого особливого не трапиться. Ця думка, мабуть, і притупила її пильність. Незабаром я помітив, що моя коханка сп'яніла. Анна-Марія ставала іграшкою в кігтях англійця. Але я нічого не міг зробити. Не смів втручатися, щоб не зіпсувати справи. Відчувши, що далі не можу володіти собою, я встав і вийшов.

В той же вечір Анна-Марія стала коханкою англійця. На третій день вона про все розповіла. Я не питав про подробиці. Мені було тяжко, гнітили сум і розчарування. Анна-Марія розповідала і плакала. З її слів я зрозумів, що вона була п'яною і не знала, що робить. В мене виникло бажання задушити її, прогнати, але я не мав сил для цього.

Незабаром пристрасті вгамувалися, з глибини душі піднеслися нові почуття, які все розвіяли.

Лише тоді я пізнав жахливу глибину кохання.

Якось Анна-Марія запитала мене: Гашпаре, ти знаєш, де Гастінгс ховає ключі від сейфа?

— Звідки я можу знати?

— Під подушкою, милий. Виходячи з дому, він їх не забирає з собою, а ховає під подушку.

Я мовчав, відчуваючи, що обличчя моє перекривила саркастична, гірка посмішка, Анна-Марія помітила її і, вкрай здивована, нахилилася до мене.

— Чому ти смієшся?

— Все-таки є якась Користь з тієї ночі…

Анна-Марія нахмурилася, відсунулась од мене, тіло її задрижало.

— Ти цього ніколи не забудеш?

— Спробую.

Я довгий час почував себе нещасним. Мені зрадила Магда, а тепер і Анна-Марія. Я повинен примиритися з цим? Чому? Ні, годі! Це ображає мою гордість. Ноги Анни-Марії більше не буде в канцелярії.

— Ти не зробиш цього, — сказав Титус, коли я повідомив його про своє рішення. — Анна-Марія повинна там лишитися. Та й причин немає. І чому так спішно? — запитливо глянув він на мене. — Може, сталося таке, про що я не знаю?

Хоч-не-хоч, а відповідати треба. От я і розповів йому