Читати книгу - "Операція «Ліра»"

можна виразити так: в палаці Джезуальдо — о третій годині дня — лист.

Дальший хід композиції вам уже, сподіваюсь, зрозумілий. Пересвідчений у тому, що тепер ви повірите моєму описові нічної сутички… чому нічної? Тому, що в другій трійці звуків на початку композиції інтервалом, що відповідає тій ноні в басі, є спадна септима, тобто символ першої години ночі…

До того ж мене як музиканта, певна річ, дуже захопила та обставина, що групи трьох звуків, які характеризують місце і час події та дійових осіб, згруповані в ряд дванадцяти звуків, які створюють повну хроматичну гаму:

Сама ця серія звуків і послужила основною темою, яку Ненна розробляє протягом усієї композиції. Він викладає їх у зворотному порядку і в інших — зрештою дуже поширених та улюблених тоді — варіаціях.

Архіваріус зосереджено слухав. Його спочатку недовірливе, похмуре обличчя поступово яснішало, очі набули здивованого і навіть шанобливого виразу.

Коли Асдрубал закінчив, Пінеллі мовчки подав йому руку. Але одразу ж вирвав її і накинувся на Моваджеріо:

— А де ж те обіцяне ваше визнання вбивці, га? Про це ви забули?

— Даруйте, справді, забув. Подивіться на ці заключні звуки басової партії, після яких йде безпосередньо підпис композитора і дата:

PompoNiO Nenna 25 OCTOBR MDXCI

Це знов-таки криптограма, що з’єднує літерні назви нот з їхніми назвами за системою сольмізації…

Дивіться-но: аs — аs — sі, а тепер під звуком с або їй, як хочете… візьміть до уваги ці підкреслені великі літери в слові ПомпоНІО… Отже, в цілому це буде означати: (вбивця) — Помпоніо Ненна.

— Мгм… дивно. Але зовсім не так вже неймовірно… Ненна. Хто б міг сказати…

Тут Пінеллі знову підскочив.

— Заждіть… а Паскуале? Ви його зовсім не берете до уваги!

— Паскуале не існував. Я продивився списки слуг у палаці Джезуальдів кінця вісімдесятих — початку дев’яностих років, складені на основі бухгалтерських звітів і надрукованих у монографії Тріке. Паскуале справді ніхто ніде не бачив, як пише Ненна, бо Паскуале не було. Або, якщо хочете, Паскуале — це сам Ненна.

Хвилину стояла тиша. Архіваріус підійшов до вікна, за яким догоряла вечірня зоря.

— А… як ви власне додумалися до всього цього?

— Завдяки детальному аналізу версії Ненни. Вже при вашому — між іншим, вельми точному — ТІ тлумаченні мені впали в око дві обставини. Перша: Ненна знає напрочуд багато, аж занадто багато. Друга: в його розповіді є очевидна суперечність, яка закликає до пильності. Він пише про підроблений, буцімто Караффою, лист, який Паскуале віддав Джезуальдові. Як міг Ненна знати його зміст, коли лист згорів, той, хто його писав — Караффа — вмер, той, хто передавав — Паскуале — якщо припустити, що він був обізнаний із змістом листа, — зник невідомо куди, а князь із Венози ніколи ні з ким не говорив про фатальний вечір, а значить, і про лист?

Звідси випливає: або Ненна вигадав цей лист, а з цим, можливо, і багато інших подробиць у своєму описі, або лист насправді існував і Ненна знав його зміст. Це означає, що він його читав, а може, навіть і сам писав. Останнє припущення легко відпадає: ми знаємо з мемуарів та з інших джерел, що в Ненни були паралізовані пальці правої руки. І хоча він міг тримати ними перо або інший предмет, але писати йому було дуже важко — про це свідчать його кострубаті рукописи і ноти. Як би він міг підробити тонкий жіночий почерк? І навіщо йому було це робити, коли лист дійсно міг бути справжнім?

— Ви хочете цим сказати, що Марія дійсно кохала герцога з Андрії?

— Я можу принаймні довести їхні дуже близькі стосунки: Фарфарелла — а він — авторитет у своїй галузі, як ви знаєте — пише в згаданій генеалогії Караффів, що в спадщині дона Фабріціо знайдено кілька листів, підписаних ініціалами М. А. Ненна згадує у своїх мемуарах — незадовго перед жовтнем 1590 року — про прекрасну вазу з вузькою шийкою і декоративним написом «Amore mio», у яку Марія д’Авальос в своїй кімнаті любила ставити квіти. Такі посудини й досі називаються словом арабського походження «карафа», чи не так?

— Це звучить переконливо. Продовжуйте!

— Отже, припустимо, що лист, який потрапив до рук Ненни — важко точно з’ясувати, яким чином — справді написала Марія Караффі. Тепер щодо змісту листа. Ненна пише про лист, підроблений доном Караффою, який точно передав почерк донни Марії, і вказує, що в ньому донна Марія нагадує Караффі про нічне побачення і застерігає його перед чоловіком. Чому це не могло бути змістом справжнього листа, що його написала донна Марія дону Фабріціо? Формулювання Ненни припускає різні виклади. Кликала пані д’Авальос Караффу на нічне побачення? Навряд, якщо вона одночасно застерігала його перед чоловіком. Набагато ймовірніше припустити, що вона попереджувала його і наказувала не приходити на побачення, яке, можливо, раніше було вже домовлене: мовляв, чоловік про щось дізнався, треба поводитися обережно. Проте дон Фабріціо, не зважаючи на попередження, прийшов. Знехтував небезпекою? Не думаю. Караффа взагалі не одержав листа. Ненна не доставив його, як прохала донна Марія. Він розпечатав його, прочитав і віддав дону Джезуальдо.

— Але навіщо він це зробив? Чому ця людина, вірна і віддана донні Марії, зрадила свою добродійку? Навіщо він її вбив? Причина. Я не розумію, яка тут причина?

— Дуже проста: любов. Яка одразу перетворилася на ненависть. Помпоніо Ненна кохав чарівну молоденьку донну Марію палкою таємною любов’ю підстаркуватої людини і старанно приховував це. Згадайте, які вирази він підбирає, коли описує пані д’Авальос… Крім того, ось ще один: у розділі «Sacrae cantiones» («Духовні пісні») книги Гардана є інша композиція Ненни, написана ним у 1589 році, прекрасне pezzo d’echo, така улюблена тоді вокальна іграшка. Виявляється, що це — пристрасний гімн на честь діви