Читати книгу - ""Лахтак""

буде з нього, — сміливо заявив Павлюк, підійшовши до дверей. — Що це ти тут понакидав? — спитав він, ступаючи на книжки. — Ану, посвіти-но.

Ведмежа голова хряснула під сталлю сокири. Двома могутніми ударами кочегар прискорив конання звіра.

— Павлюк, — звернувся до свого рятівника Стьопа, вийшовши з рубки і освітлюючи ліхтарем мертвого звіра, — як ти опинився в радіорубці?

— Я… ммм…. мм… так, — неохоче замимрив Павлюк і одразу звернув на інше: — Ходім швидше сповістимо про свіже м'ясо, та нехай наш боцман з білуванням заходиться.

Розділ V

Тієї ночі ясно зоріло небо, нерухомо завмерло повітря. Мороз заворожив усі рухи. Таємничим привидом здіймався над кригою силует пароплава, простягши в небо обмерзлі щогли. Людина, що насмілювалась показати обличчя на палубу, відчувала, як злипалися в неї губи і важніли вії від незримого морозяного пилу.

За столом трюмної їдальні дві партії грали в доміно. Торба змагався з Соломіним у шахи. Стіл освітлювали електричні лампочки, але світили вони, наче якісь каганці, — в кутках кімнати осідала темрява, й звідти тягло вогкістю та холодом. Розпечена до червоного залізна піч нагрівала повітря біля стола. Місце біля печі зайняли шахісти. Партія в шахи дорівнювала трьом партіям у доміно. Хто раніше скінчить, тому дістанеться «заліжка», як називали тепле місце на пароплаві.

Стьопа протестував проти умови, що одна партія у шахи дорівнює трьом партіям у доміно.

— Вони, — кивав головою він на шахістів, — не так цікавляться виграти, як швидше партію скінчити… Треба встановити: партію за партію.

— Вірно, — підтримував Стьопу Вершомет. — Досить нам голову морочити.

— Зверніться до Павлюка, — сміючись відповів механік, — це його обов'язок нас розсудити. Він же був головою товариського суду.

— Да… до Павлюка, — невдоволено бурчав Котовай, — а де він? Понесло ж його у такий мороз на палубу…

— То не наше діло. Ми тут ні при чому, — насмішкувато одказував Соломін, радіючи з того, що забрав у Торби слоном коня.

— Мм… — замичав механік, але тут же, помітивши недогляд у Соломіна, збив його ферзя і бадьоріше продовжував: — Чого той Павлюк такий чудак? В таку холоднечу сидіти нагорі в нетопленій каюті…

Стьопа, що саме мусив класти дубль-шість, затримав його в руці і замислився, почувши слова механіка.

— Стьопо, шість є? — питав Котовай.

— Що? Шість?.. Ага, є.

Стьопа пригадав, як натрапив на Павлюка у радіорубці і як той не відповів йому, що там робив.

— Але він молодець, хлопці, — похвалив Павлюка Вершомет. — Я його питав, чому не візьме туди маленьку пічечку, щоб хоч інколи пропалити. Каже, незручно, палива у нас дуже мало. Замерзає хлопець, а держиться.

Кар поставив на стіл дубль-чотири і звернувся до Торби:

— Андрію Васильовичу, видайте Павлюкові пудів десять — п'ятнадцять вугілля, а то справді замерзне.

Торба подивився на Кара і поморщився. Йому шкода було вугілля. Але, не заперечуючи, відповів:

— Добре.

Відчинилися сінешні двері, і з хмарою пари увійшов одягнений в хутра Запара.

— Чого, друзі, нудитесь тут? — спитав, підходячи до стола. — На палубі прекрасне повітря, головне, чудесне небо… Товаришу капітан, зараз сходитиме місяць, і можна було б визначити наше місцезнаходження. А ви, фізкультурники, у вас уже лижі наготовлені? Невже морозу злякалися?

— Ура! — загорлав Стьопа, підстрибуючи над стільцем. — Ми зараз на лижі і навколо пароплава. Геть це осточортіле доміно!

Решта моряків теж пожвавішала, відгукуючись на заклик Запари.

Кар, перепитавши, що діється надворі, очевидно, цілком погодився з пропозиціями гідролога. Він звелів усім добре одягтись і, взявши лижі, виходити з приміщення. Поки одягались та готували лижі й домовлялись, кому залишитись доглядати пічку, минула майже година. Нарешті, коли вийшли на палубу, з-за обрію на небосхил уже випливав місяць, блискучий, як начищений самовар. Від місячного світла зблідли зорі й простяглись довгі тіні від щогл. Люди, плигаючи навколо пароплава, дивувались з своїх власних тіней. Почувши голос і сміх, вийшов з своєї каюти Павлюк. Його привітали вигуками:

— Слава полярному «пустельникові»!

— Павлюк, чи не мрієш ти стати Робінзоном?

Вершомет підскочив до кочегара, обняв його за плечі.

— Друже, радій! Спільними зусиллями виклопотали тобі чверть тонни вугілля.

Мисливець покликав Торбу, щоб той своїм словом підтвердив ту новину.

Павлюк подякував товаришам і, схопивши свої лижі, приєднався до них. Цей велетень завжди був компанійським хлопцем. Правда, любив часом почудакувати, як то видавалося декому з моряків. За таке чудацтво вважали всі і його теперішнє повсякчасне перебування на палубі та в радіорубці. Лише у Стьопи ворушилось якесь неясне підозріння, що то не звичайне чудацтво. Юнга любив Павлюка, але йому не подобалась таємничість, яка, він це відчував напівсвідомо, оточувала кочегара.

— Стьопо! — крикнув йому Павлюк, збігаючи з палуби на кригу. — Гайда наввипередки! Хто швидше навколо пароплава?

— Єсть! — відповів Стьопа, підбігаючи до нього, і загукав товаришам: — За нами, хлопці!

Сухий, зморожений сніг зашурхотів під лижами. Це була перша масова прогулянка на лижах. Більшість учасників, не звичних до бігання на лижах, падали на сніг під голосний сміх товаришів.

Кар запропонував організоване змагання. Учасники бігу повинні поділитись на три партії, залежно від уміння бігати. Для кожної партії визначено по три премії. Премії такі: пачка цигарок, кіло сухарів і коробка шпротів. Кожна партія