Читати книгу - "Війна з багатоликим звіром"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— До телефону і досі черга?
— Ні, вже всі переговорили.
— Тоді я ще спробую, — підвівшись, мовив Станіслав і рушив учетверте телефонувати Леоні.
Однак з лікарні відповіли, що сестра Бімоньова давно вже спить. Докладно розпитавши про все й почувши, що медсестри сплять виключно в жіночих кімнатах, Станіслав пообіцяв зателефонувати о 8-й ранку й урешті поклав трубку.
ЩОГОДИННЕ ЗВЕДЕННЯ: мазутова речовина прискорено убуває на всій території Північночеського краю. В обласному місті Усті проводяться регулярні виміри об’єму речовини за шкалою Поланського-Вайнера. 21.00–73,2 % (початок виміру):
22.0-71,9 % (-1,3 %)
23.0-70,3 % (-1,6 %)
24.0-68,3 % |-2,0 %)
01.0-65,8 % (-2,5 %)
02.0-62,8 % (-3,0 %)
03.0-59,5 % (-3,3 %)
10 грудня (його пізніше було проголошено «Днем чистої землі») ми нарешті вийшли на вулиці голіруч і спостерігали, як зникає мазут. Боротися вже було ні з чим.
Бурштиново-жовте скловолокно на дахах і стінах потоншало. Тепер воно скорше нагадувало рідкі драглі, що танули на очах, наче потвора, позбавлена шкіри. Конали в агонії тисячі сердець, горлянки задихались, печінки й нирки розкладалися, шлунки звивались від голоду, порожні кишки сіпались, а м’язи хляли. Мазут був на останньому подиху.
Бойова готовність знизилась до нуля, кризові штаби оголосили свою найкращу програму, тобто — жодної програми. Міський національний комітет поздоровив усіх, після чого з вуличних мегафонів полинули бравурні марші, і всі ми висипали на вулиці.
Притиснувши до грудей кулаки, Станіслав Бімонь довгими атлетичними стрибками побіг до Аеони. Територія районної лікарні, яку під час облоги охороняли спеціальні військові підрозділи, була повністю очищена, а її високі білі споруди виблискували в променях ранкового сонця. Станіслав продирався збудженими юрбами людей, аж доки знайшов свою дружину у сестринській. Дівчата сиділи на столі в компанії двох офіцерів та двох молодиків у білих халатах.
Побачивши чоловіка, Леона Бімоньова (вона вже зранку встигла помити волосся й нафарбуватись) миттю зіскочила зі столу й вибігла до чоловіка в коридор.
— Станічку мій, я вже не могла дочекатися тебе! Я дуже тебе кохаю…
— Я тебе також, люба. — Обійнявши Леону, Станіслав жадібно її поцілував — аж забракло повітря. — А що тут роблять ці двоє офіцерів?
— Прийшли відсвяткувати… Адже вони чотири доби охороняли наше життя.
— Їм слід було б святкувати у себе в казармах! А хто ті двоє?
— Ну, якщо вони в білих халатах, а ми в лікарні…
— Ти постійно твердила мені, що єдиний чоловік у твоєму відділенні — це завідуючий, якому шістдесят три роки! А цим двом гульвісам не буде навіть разом стільки.
— Але ж це всього-на-всього асистенти з урології… Любий, не варто сваритись.
— Вибач, — Станіслав знову міцно поцілував дружину. — Ходімо додому.
— Але ж я чергую до дванадцятої…
— Ну то йди працюй, а я тут на стільці почекаю, — рішуче мовив Станіслав.
Так він і зробив.
Подружжя Тібор і Тіна Трнки були гарна пара: він — ставний і смаглявий, з чорним волоссям і сліпучо-білими зубами. Вона — ще й досі мала по-дівочому тендітні плечі, руки й ноги, але груди й талія свідчили про те, що в ній солодко визріває материнство. Тримаючись за руки, вони прямували святковими вулицями.
— Найгірше мені було в усі оці страшні дні, коли ти зі мною навіть не розмовляв… — тихо сказала Тіна. — Але тепер мені здається, що так воно, напевно, й мало бути.
— Розумієш, я… Спочатку в мене не було нічого приємного, про що я міг би тобі розповісти. Ну, а потім — потім мені вже просто було соромно і я дуже сердився на себе, — відверто розповідав Тібор.
— Куди ми, власне, йдемо?
— Я хотів би… вже додому… Ти пустиш мене?
— Звичайно! Ходім скоріше!
Міхал Роган ще раз глянув їм услід і звернув у вулицю до центру. На дахах будинків кидалося в усі боки й безпомічно сіпалося шмаття приреченого мазуту, нагадуючи викинуту на берег рибу або розтоптане зміїне кубло. Згодом і це кишіння почало вгамовуватися, дійшовши до мертвого спокою.
Зіщулившися, стромивши руки в кишені, Міхал тинявся містом, по кісточки грузнучи в заметах рудуватого пилу, що вкривав вулиці. Того дня, коли над Усті з’явилась бура хмара, а я вранці йшов цією дорогою на роботу, згадав Міхал, Тіна була ще для мене лише гарною сусідкою. На те саме вийшло й тепер. Найгірше для мене — що все вийшло саме так, як має бути для Тіни, Тібора та їхнього маленького Томашека. А я, виявляється, тільки заважав їм.
За червоним поруччям пристані грав оркестр залізничників, і перші пари витанцьовували на молу. З мазутового шару на сталевому мосту насилу дотягся до річки довгий жовтий хобот. Діставшись, нарешті, до поверхні води, він уже не мав сили втриматись і впав униз, де його одразу підхопила течія. Піднявши комір зимового пальта, Міхал попрямував до головпошти, де була мати.
Еда Роган приїхав своєю італійською спортивною машиною (це була одна з перших після навали приватна машина на вулицях міста) до головного штабу ТСЗ у приміщенні головпошти. Приїхав по свою дружину, яка провела тут чотири дні облоги разом з
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна з багатоликим звіром», після закриття браузера.