Читати книгу - "Порт у тумані"

комісар до Луї, шукаючи поглядом його очі.

А той зареготав. Регіт цей прозвучав брутально, значно безглуздіше, ніж звичайний його сміх.

— А чому ж Ланнек так непокоївся?

— Звідки ж мені знати?

Тоді Мегре, повільно переводячи погляд з одного на другого, з другого на третього, з ледь вловимою ноткою злості, замислено промовив:

— Отже, висновок: ви нічогісінько не знаєте! І з усіма повторюється одне й те саме! Ви, пане мер, і знати не знаєте пана Мартіно, а до того ж вам не відомо, чому Луї-Здоровило, прийнятий у вашому домі як друг, спочатку грає з вами в шашки й вечеряє за вашим столом, а потім зненацька заходиться молотити вас по пиці своїми здоровезними кулаками…

Жодної відповіді.

— Та що це я мелю? Адже ви згодні на таке обходження, воно навіть здається вам природним! Ви й не думаєте захищатися! Відмовляєтесь подати позов! Всіляко уникаєте нагоди виставити Луї-Здоровила за двері!..

Надійшла черга Луї-Здоровила.

— А ви — ви ж нічогісінько не знаєте, як і пан мер! Ночуєте на дразі, проте ні сном ні духом не відаєте, хто з вами разом на борту… Вас приймають тут, а ви розплачуєтесь з господарем дому за виявлену гостинність добрячим мордобоєм, яким пригощаєте із знанням справи… Ви ніколи в житті й гадки не мали, що на світі існує пан Мартіно…

Ніхто й оком не зморгнув. Комісар бачив поспіль незворушні обличчя. Всі опустили голови, наче роздивлялися килим на підлозі.

— Ну, а ви, пане Мартіно, звичайно, теж знаєте не більш за інших. Чи ж ви знаєте принаймні, в якій спосіб дісталися з Норвегії до Франції?.. Ні, куди там! Ви волієте ночувати на койці в трюмі покинутої драги, аніж у зручному ліжкові в готелі… Потім вирушаєте в подорож на велосипеді, купуєте автомашину, щоб їхати до Парижа. Але нічогісінько не знаєте! Ви зовсім не знайомі з паном Гранмезоном, так само з Луї, з капітаном Жорісом… І, природно, Жюлі — ви теж знаєте про все це менше, ніж решта…

Він кинув на Люка погляд, в якому майнула розгубленість. Люка розумів. Адже заарештувати зразу всіх не було підстав: проти кожного можна висунути лише факти, що свідчили про якісь дивацтва, брехню або суперечності в свідченнях.

Але, власне кажучи, не знаходилося жодного переконливого доказу для звинувачення.

Стінний годинник показував одинадцять. Мегре вибив свою люльку у вогнище і знову пробурмотів з докором:

— Вважаю за свій обов'язок просити усіх вас лишитися в розпорядженні правосуддя… Я, напевно, матиму потребу знову запитати у вас про деякі деталі, хоч ви й зовсім нічого не знаєте… Припускаю, пане мер, що ви не маєте наміру поїхати кудись з Уїстреама?

— Ні!

— Дуже вдячний… А ви, пане Мартіно, могли б зняти номер у готелі «Всесвіт», де я й сам влаштувався…

Норвежець вклонився.

— Відведи пана до «Всесвіту», Люка!..

А Луї-Здоровилу і Жюлі він запропонував:

— Ви обоє підете зі мною…

Мегре відпустив додому двох жандармів, які чекали його появи, і побачив, що Люка з Мартіно вже звернули з дороги до готелю. Там хазяїн ждав, не міг діждатися, коли, нарешті, зможе лягти спати.

Жюлі вискочила з дому без пальта і тепер тремтіла від холоду. Брат щойно зауважив це, зняв свого бушлата і силоміць накинув дівчині на плечі.

Важко було розмовляти, штормовий вітер забивав подих. Йшли мовчки, нахилившись вперед, а у вухах невгамовно свистів вітер, крижаний норд обпікав обличчя, так що різало в очах.

У порту в закусочній світилось, як завжди, і портовики, заскочивши туди між двома шлюзуваннями, тупцювали на місці, щоб зігрітись, і ковтали пекучий ґроґ. Усі звернули увагу на дивне тріо, що вперто йшло вперед крізь бурю і вже наближалося до мосту.

— Невже «Сен-Мішель»? — запитав Мегре. Парусник виходив із шлюзу, просуваючись до рейду.

Але він здавався значно вищим, ніж шхуна, яку вже знав Мегре.

— Судно на баласті! — буркнув матрос.

Це мало означати, що «Сен-Мішель» розвантажився в Кані й ішов тепер порожняком, аби потім узяти деінде новий вантаж.

Вони вже підходили до будиночка Жоріса, коли з пітьми виринула якась тінь і наблизилась до них. Лише зблизившись мало не ніс до носа, можна було упізнати когось у цій клятій пітьмі. Не зовсім певним голосом хтось озвався до Луї-Здоровила:

— Ага, ось і ти… То поспішай, маємо виходити в море…

Мегре уважно подивився на маленького шкіпера-бретонця, потім на море, що шаленіло, штурмуючи пірси з невгамовним гуркотом. А в грізному небі мчали навалами пошматовані хмари.

«Сен-Мішель» стояв, пришвартований до паль. Його майже не видно було у пітьмі, лише цятка світла променилася од ліхтаря на рубці.

— Ви хочете вийти в море? — запитав комісар.

— А куди ж іще!

— Яким курсом?

— По вантаж вина в Ля-Рошель.

— Вам конче потрібний Луї-Здоровило?

— А може, ви гадаєте, що так просто йти в море удвох, та ще в отаку негоду?!

Жюлі було холодно. Слухаючи розмову, вона тупцювала й пристукувала закаблуками. Її брат дивився то на Мегре, то на шхуну, щогли якої рипіли од вітру.

— Зачекайте мене на шхуні! — наказав комісар шкіперові.

— Тобто?

— Що тобто?..

— За дві години вода вже так спаде, що нам годі буде вийти в море…

І якийсь затамований неспокій промайнув у його очах. Щось дуже бентежило шкіпера. Він перестрибував з ноги на ногу. Роззирався знервовано, збуджено.

— Адже я маю заробляти собі на шматок хліба!

І враз вони з Луї обмінялися блискавичними поглядами, Мегре здавалося: він збагнув, про що йдеться, — адже бувають моменти, коли інтуїція загострюється й наміри інших легко вгадати.

У маленького шкіпера певно ж крутилось на