Читати книгу - "Піраміда Сонця, Олександр Петрович Ємченко"

Заспокоєна Фетіда полинула додому, а державний Зевс, гадаючи, що ніхто не чув їхньої розмови, подався на банкет. Та тільки-но він сів на своє почесне місце, як до нього підступила золотошатна дружина і ущипливо мовила:

— Хто це з богинь насмілився таємно з тобою ляси точити? І про що? Завжди ти щось приховуєш від мене…

— Геро, хоч ти і дружина мені, — спокійно відказав Зевс, — та не сподівайся знати все, що коїться на світі. Це моя прерогатива.

— Я ніколи не випитувала в тебе таємниць, могутній державцю, — улесливо мовила Гера. — Та сьогодні я бачила, як твоя позашлюбна донька припадала до твоїх колін і гаряче про щось умовляла. Невже ти надумав покарати ахейців?

Ураз спохмурнів Громовержець і гнівно відмовив:

— Ти знов за своє узялася, невдячна й підступна гріховодниця! Тобі мало місця біля мого трону? Краще мовчки корися і не втручайся в мої справи, бо як розгніваюся, ніде тобі прихистку не буде.

Це подіяло. Пойнята страхом, Гера не прохопилася більш ні словом. Мовчали й інші боги, тільки журно зітхали. Лише послужливий Гефест, щоб розрядити обстановку, шанобливо звернувся до грізних батьків:

— Навіщо, батьки наші любі, сваритися нам через смертних? Ніякої втіхи і насолоди ми тоді не відчуємо від пишного банкету. Люба матінко, не переч більше нашому громовладному батечкові, бо як розгнівається, всіх скине з вершин олімпійських. Пам’ятаєш, що він зробив одного разу зі мною? І досі кульгавий ходжу я. З могутнім Зевсом не можна сваритися. Тож усміхнись і випий з богами цей келих нектару.

Так цілий день олімпійці до самого заходу сонця Всі учту вали, й ні в чім не було на тій учті нестатку, Ні у звучанні дзвінкої формінги в руках Аполлона, Ні у мелодіях муз, що по черзі чудово співали.

Та не довго панувало безтурботне бенкетування на Олімпі. Прості смертні воювали, і боги не могли стояти осторонь. І ось настав день, коли Зевс покликав до себе богиню права, законного порядку і віщування Феміду і звелів скликати всіх безсмертних на раду.

От позбирались у домі вони хмаровладного Зевса, В тесанім гладко кружганку, що Зевсові-батьку старанно Сам Гефест збудував із хистом та вмінням великим.

— Зібрав я вас усіх ось для чого, — мовив урочисто Темнохмарний. — Жаль мені стало людей, що гинуть там, у долині. Вчинимо так: я зостануся на Олімпі й звідси дивитимуся на землю, а ви, богове, можете йти до людей і допомагати тим, до кого лежить у вас серце.

Тобто нехай і далі смертні б’ються, нищать одне одного, а їм допомагають у цьому ще й безсмертні. Ось так пожалів Громовержець людей!

Застугоніла земля, задвигтіла, аж той гуркіт відбився в підземному царстві, де блукають тіні померлих. У битві зійшлися могутні боги. Проти темнокудрого Посейдона вийшов бог із мечем золотим — Аполлон, проти мужовбивця Арея — яснозора Афіна Паллада, волоокій Гері назустріч ступила дивна мисливиця Артеміда. Проти пишноокої Лето вийшов крилатий Гермес, проти Гефеста — навальний бог Ксант, ім’ям якого назвали річку Скамандр, на берегах якої точилася Троянська війна.

А він, Всевишній, сидів на захмарному Олімпі і з олімпійським спокоєм спостерігав за земною гекатомбою, ним же спричиненою.

Міддю уся засвітилась рівнина, бійцями і кіньми Сповнена суспіль. Земля аж гула навкруги під ногами Лав бойових. Два найкращих із воїнів найхоробріших Поміж загонів ворожих зійшлися, готові змагатись — Син Анхісів Еней і Ахілл Пеліон богосвітлий.

Та двобою між героями не сталося. Безсмертні урвали їхній герць. Еней, син Афродіти, мав продовжити троянський рід, і тому боги уберегли його від нищівної руки могутнього Ахіллеса. Натомість розгніваний син Пеліда згубив багатьох троянців, дійшов до самих воріт Трої і в поєдинку убив самого шоломосяйного Гектора, сина троянського володаря Пріама, але сам, як ми вже знаємо, гине від стріли підступного Паріса.

Падали у кривавій січі прості смертні, а боги, хоч і брали участь у битві, тільки забавлялися з того, зводячи поміж собою чварливі рахунки. Кінчилось усе тим, що Всевишньому надокучили ці забави, і він втратив будь-який інтерес до земних справ. Позбавлена його заступництва Троя впала…

Попри кричущу непослідовність, зрадництво і підступність Зевса, його особа була найшанованішою у стародавньому світі. Що. не кажи, а верховний бог! Його зображення подивувалися на кожному кроці в Олімпії — грецькому місті в північно-західній частині Пелопоннесу. Тут був релігійний центр і місце культу Зевса. Тут проводилися знамениті Олімпійські ігри, запроваджені Гераклом на честь перемоги Зевса над Кроном. Тут, у пишному храмі, оздобленому рельєфами, що зображували 12 подвигів богорівного Геракла, стояла статуя Громовержця, створена легендарним афінським скульптором Фідієм і оголошена згодом одним із семи чудес світу. Цей витвір із золота і слонової кістки, висотою 17 метрів, справляв магічне враження на присутніх. Володар землі і неба сидів на троні, тримаючи в одній руці жезл, увінчаний священним орлом (чи не тим, що нестерпно катував Прометея?), а в другій — символ перемоги, богиню Ніку. Захоплюючись статуєю, один з стародавніх поетів писав:

Чи Зевс на землю зійшов показати тобі, Фідій, своє обличчя, Чи на небо ти сам побачити його піднімався?

Так це було чи ні, але подальша доля цього геніального