Читати книгу - "Повість про нещасних марсіян, Олексій Вікторович Бобровніков"

— Це лише підтверджує мою думку, — сказав Уенлі, — про що я товчу весь час.

— Усе для вас дуже просто, але, на жаль, доводиться зважати на громадську думку і пресу. Газетярі звикли на цьому ділі робити бізнес.

— А тут ще цей клятий репортер, що сидить з ними, неначе квочка, всюди тиче свого носа, заважає нашим людям…

— З ним давно час покінчити, — сказав Уенлі.

— «Асоціація» досі має інтерес до їхніх секретів. Пам'ятаєте, як легко вони впоралися з конструкцією стрибаючого всюдихода для Антарктики? Дуже цікаве все, що пощастило з них витягнути, і є підстави думати, що це лише дрібниці, а, працюючи на заводі, вони лише посміхалися і белькотіли щось по-своему; наші перекладачі не завжди могли встежити за їхнім белькотінням. Не можна дозволити, щоб усе дісталося в чужі руки.

— Старий дуже злий, і зверне все на нас.

— Що ви скажете про тепле гніздечко на островах, Уенлі? Або на півночі, якщо не до смаку теплий клімат?

— Коли вони опиняться в безвихідді, то можуть зчинити скандал, хай навіть заради того, аби допекти нам.

— Не думаю, щоб вони це зробили. Задля скандалу не варт було заварювати таку кашу.

— В усякому разі, вони не робитимуть цього, поки сподіваються від нас вирватись.

— Не знаю, на що вони розраховують, але ніхто їх туди не пустить. — Уенлі повернувся до того, що сидів у кріслі коло вікна і весь час мовчав. — Ви знову мовчите. Що ви все-таки скажете?

— Я радий вас вислухати, панове.

— Ви мовчите, а потім знову скажете, що треба звільнити марсіян і що це думка старого.

— Саме так. Ми їх туди пустимо.

Уенлі зім'яв у руці соломинку і рвучко відсунув склянку.

— Уже раз такі штучки скінчились погано.

— Цього разу вони можуть втекти тільки туди. От ми і пустимо їх самі.

— Вони повезуть непоганий багаж, коли в них справді є те, що нам треба. До того ж, я гадаю, що саме там вони постараються висміяти нас на цілий світ.

— Старий дає інколи дивні поради.

— Це не порада, а наказ, Уенлі. Дивний наказ старого. Не забувайте, що старий з півдня — він знає, як робити такі діла.

Щось іще хотів додати цей джентльмен до своїх слів, та телефонний дзвінок перебив його. Коли він узяв трубку, всі напружено стежили за його обличчям.

— Хелло!.. Це я, люба… Так, я вже вільний. Ну, звичайно, ми поїдемо в «Концерт-хол». Кажуть, що в п'ятій симфонії він чудовий.

Лорі мав дуже ефектний вигляд на лаві підсудних. Тед навіть сказав йому про це, хоч настрій в усіх був не дуже веселий.

Не минуло й місяця в цьому світі ілюзій, як Лорі закохався в міс Стеллу Ліль, чи то пак «міс XX вік», як називали її за премію, що її вона колись одержала. Це була другорядна актриса, яка марно намагалася пробитися в коло зірок. Цього разу Лорі так захопився нею, що вступив навіть до Ліги боротьби з пияцтвом. Дарунки, які приймала вона з істинно королівською милістю, та нескінченні благодійні вечори, на яких Лорі з'являвся в супроводі свого білявого ангела, поглинали грошей більше, ніж він міг пропити в компанії гультіпак. Якось ноги Лорі не були в злагоді з напрямком його думок.» Ця невідповідність змусила їх одного разу повернути до дверей нічного бару. Тут він застав майбутню зірку в компанії відомого продюсера і добрячої батареї пляшок. Ні їх принадний вигляд, ні стереотипний вигук, «Хелло, хлопчику!» — не змусили його підійти до цієї компанії. Він утік, ганебно покинувши поле бою.

А через кілька днів «міс XX вік» порушила справу проти прибитого горем марсіянина за невиконання обіцянки стати з нею до шлюбу.

Зірки всяких величин злетілися до зали суду, привертаючи до процесу увагу всієї країни.

Можна було думати, що ця історія загрожує Лорі лише грошовим штрафом, та ось один із членів суду порушив питання: чи можна вважати марсіянина білою людиною? Адже якщо ні, то справу треба розглядати, як зваблювання білої жінки кольоровим, і тоді вона обернеться дещо інакше. Суд не знав, що робити, але після тривалих дебатів ухвалив: зважаючи на те, що марсіян неможливо віднести до будь-якого етнічного типу земної кулі, вони не підлягають суду, поставленому конституцією захищати права людини. Дівиці Ліль у позові було відмовлено.

Це рішення не вдовольнило жодну із сторін.

— Спасибі тобі, що ти допоміг цим безтямним істотам поставити нас поза законом! — сказав Джо, коли друзі були вже вдома і їх стомлені очі могли нарешті відпочити від спалахів репортерських ламп.

Поповзли невеселі дні. Спека й курява стояли в повітрі. Друзі жалкували, що не було з ними Майка, який лишився в столиці «захищати спину». Зараз його порада була надто потрібна.

Бетсі не їздила на зйомки, воліючи сидіти дома, а троє марсіян проводили задушливі літні дні, сидячи на складаних стільцях під смугастим зонтом, що давав трохи прохолоди, і байдуже спостерігали, як довгоногі металеві павуки хапають і тягнуть по піску верескливих студійних дівчат. Інколи діви мчали на рожевих голених мустангах або танцювали на терасі фантастичного палацу. Сьогодні струнка марсіянка в золотих кучерях з чарівними нафарбованими губами мліла в обіймах кремезного молодця у формі лейтенанта повітряних сил, не помічаючи, що крізь хащі химерних рослин до них підкрадаються якісь типи в скляних ковпаках.

Коли лейтенант випускав свою кохану з обіймів, дві гримерки приводили до ладу їхні обличчя, а типи сідали на розжарений пісок, відгвинчували шоломи, намагаючись вилити з них воду.

Всі страшенно пітніли.

Режисер і оператор сперечались про колір плоских горбів і пили щось із термоса.