Читати книгу - "ОСТАННІЙ АКТ ТРАГЕДІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ, Нікіфор Гірняк"

питання наради: ратифікацію договору з 1 січня 1920 р.; якщо виникнуть ще які проблеми, то їх можна порушити в пункті: поточні справи.

Порайко поставив свою пропозицію: 1) Загальні інформації про політичне й військове становище в Україні й серед галичан. 2) Політичні завдання галицьких комуністів. 3) Праця в рядах УГА. 4) Біжучі справи.

Курах заявив, що делеґати приїхали в Київ у єдиній справі, а саме — ратифікації договору з большевиками; для обговорення інших справ вони не мають мандату від ревкому УГА. Його піддержала більшість делеґатів. Особливо темпераментно говорив Угрин-Безгрішний. Коли Затонський побачив, що більшість стоїть за внесок Кураха, він сказав: «Ну ладно, приймаю ваш внесок, щоб не тратити дорогого часу на зайві дискусії».

Перший промовляв Опока. Він прочитав текст договору, укладеного 1 січня 1920 р., що його уряд радянської України досі не ратифікував. Через це не реалізовано ні одного його пункта, а через це терпить злигодні УГА. На місцях доходить до прикрих сутичок з червоноармійцями, бо вони поводяться супроти галичан не так, як повинні поводитися союзники.

На цю вступну доповідь Опоки Затонський відповів: «Цей договір, який зачитали, не є ніяким договором і він не має ніякого значення. Він складений вами і на ньому бракує підписів представників радянського уряду та командування червоної армії».

На завваження другого члена делеґації, що договір підписали Андрій Хвиля, Кость Ковтунович і Власов, як представники радянського уряду і трьох революційних угруповань України, Затонський відповів, що вони не мали ніяких повноважень на підписування такого договору, йому нічого не відомо, щоб центральний радянський уряд або командування червоної армії делеґували своїх представників для переговорів і підписання договору з галичанами та їх армією.[32] Вони були в союзі з Денікіном і тому ставлення до них радянської влади таке саме, як і до денікінців.

«Ми з денікінцями не говоримо, а просто б'ємо; вас не б'ємо, бо просто нема кого бити. Вас б'ють тепер тиф і манівці вашого політичного бездоріжжя, безхарактерність ваших політичних провідників і командувачів. Щодо вас червоне командування дало наказ своїм частинам, щоб при зустрічі з галичанами запропонувати їм скласти зброю, а коли не захочуть, тоді силою примусити їх до цього, забрати в полон і все військове майно перебрати. Ви мали щастя, що у ваш район вступила таращанська бриґада, бо таращанці не хотіли виступати проти вас і забирати вашу зброю.

Тепер ваша справа рішається в Москві, а я можу впевнити вас, що ваша УГА вже ніколи як цілість не буде існувати. В короткому часі ваші частини опиняться в таборах інтернованих. Нова галицька армія постане з тих змобілізованих галичан, яких ми покличемо до себе, як тільки червона армія переступить Збруч.

Тому й немає потреби вести дискусію над договором, бо він для нас не існує. Ми його не підписували, а Хвиля, Ковтунович і Власов переступили свої повноваження, їм тепер заборонено встрявати в галицькі справи: ми їх взагалі відкличемо й ще поставимо перед судом».

Порайко твердив, що вищезгадані представники радянської влади були членами міжпартійного обласного комітету, мали доручення вести відповідну працю в межах Подільської области, але не мали ніякого доручення перегорювати з галичанами й укладати з ними договір.

Курах спростував твердження Порайка, кажучи, що Хвиля, Ковтунович і Власов діяли на терені Подільської области, де стояла УГА, репрезентували три революційні партії, а всі разом радянський уряд України; вони показали повноваження для переговорів.

Затонський заявив, що нема про що говорити, бо уряд ніколи не ратифікує договір. Над справами УГА взагалі немає потреби спинятися, бо їх обмірковують в Москві. Коли ж вони будуть вирішені, то реалізація постанов буде йти скоро. А тепер треба дискутувати над тим, як слід поставити питання політичної праці серед галичан.

З приводу останніх слів Затонського відбулася дуже гаряча дискусія. Опока заявив, що неґація договору з 1 січня викличе погане вражіння й неприхильність галичан до большевиків. А це матиме лихі наслідки у взаєминах між партнерами. З того вийде шкода для самих большевиків, бо галицька армія може дуже стати в пригоді у війні проти поляків.

Угрин сказав, що у випадку ліквідації УГА большевики зліквідують усі симпатії галицького населення до большевиків, коли вони підуть походом на захід.

Кондрацький: «Якщо большевики відкидають союз з УГА, то вони штовхають її в обійми УНР-івців і примушують іти на співпрацю з армією Павленка, разом з нею творити спільний фронт проти большевиків. Самі большевики штовхають галичан на розпачливу боротьбу проти них, а ця боротьба в умовах можливої війни з Польщею може бути загрозлива так для УГА, як і для большевиків».

Те саме твердив Курах. Він сказав, що було б великим нещастям для дальшого розвитку революційних дій і радянського будівництва, коли большевики це доцінять і злегковажать ролю Української Галицької Армії в процесі дальшої боротьби проти західнього аґресора. УГА має великі симпатії не тільки на Західньо-Українських землях, але й на Наддніпрянщині; тому ліквідація УГА буде однозначна з ліквідацією надій тутешнього населення на большевиків. УГА треба реорганізувати й зберегти для майбутньої розгри, як високовартісну бойову одиницю.

Врешті промовив третій член групи Затонського Михайлик. Він сказав, що його взагалі дивує ця дискусія. Він розуміє, що делеґатам лежить на серці справа УГА, але й большевики зацікавлені в тому, щоб це питання розв'язати позитивно. УГА повинна одержати поміч від командування червоної армії. Але ж галичани також мусять зрозуміти, що цю справу не можна полагодити ні в Києві, ні в Харкові, а в політичному й військовому центрі — Москві. Тепер воєнний час, вся влада мусить бути зосереджена в одному центрі. Ні Київ, ні Харків не рішають ніяких справ, а тим більше справ УГА. Покищо треба полагодити найважливішу справу, а саме — політичну, бо