Читати книгу - "Поеми - т. 5, Франко І. Я."

style="">Нині всі лазні заперли,-

Чого ж завтра ждати слід?

 

Чи халіф наш так жартує,

Чи нового щось готує,

Чи трібує послух наш?

Ти один се знаєш, боже,

Що нам добре, що негоже,-

Тож як знаєш, так нас праж!»

 

Слуги в пишному убранню

Самого халіфа баню

Зачинили передвсім

І царицину в тій хвили,

Джіафарову забили

Й ту, де працював Бассім.

 

А хазяїн тої бані,

Вчувши царське приказання,

Став мов курка під дощем:

«Три дні свято примусове!

От нещастя нам готове,-

Жий тепер самим борщем!»

 

Банники ж в недовгій хвили

Круг Каледа обступили

Та й давай його шпилять:

«Сей Бассім - то друг твій, бачся,

Він приніс нам те нещастя.

Як ти смів його прийнять?»

 

Поки там змагались різно,

Аж Бассім, уставши пізно

Від нічних своїх утіх,

Звивши, мов яке точило,

Свій фартух, і щітку, й мило,

Суне і сопе, як міх.

 

Він до бані, знай, простує,

А що сталось, не міркує,

Лиш під ніс гуде жуком:

«Хай там світ увесь валиться,

Я не буду тим журиться,-

Буду жити банником».

 

Ось край бані він на сквері.

Бач, заперті в бані двері,

Люд сумний, без діла весь.

«Що се ви тут поставали?

Двері чом позапирали? -

Так Бассім до них озвесь.-

 

Може, ключ де загубився

Або замок закрутився?

Дайте я лиш раз дмухну!»

Хоч і як всім не до сміху,

Але мали тут потіху.

«Ну, Бассіме! Ну, ну, ну!

 

Хочеш двері відчинити?

Хочеш баню тепенити?» -

«Певно!» - відповів Бассім.

«Ну, попробуй се зробити,

Коли хочеш буть прибитий

На хресті на місці сім».

 

Бассім

Що се за дурні балаки?

 

Калед

Друже, знать, не чув ти таки,

Як кричали маніфест:

«Всі лазні три дні заперти,

Хто ж відчинить, винен смерти,

І прибить його на хрест».

 

Вчувши сей указ султанський,

Мов болван тмутороканський,

Остовпів Бассім-бідар.

«Боже милий, боже правий,

Чи на нас ти не ласкавий?

Що се за новий удар?»

 

«Ти б, Бассіме, мій небоже,

Надаремно ім’я боже

В грішнії уста не брав! -

Так сказав господар бані.-

Від вина уста ті п’яні,

Від обжирства ум охляв.

 

За твої гріхи безмірні

Від учора правовірні

Терплять голод ковалі.

Краще б був ти задригнувся,

Ніж у наш цех навернувся

Нам на злидні немалі!

 

Тридцять літ уже, ти, блазню,

Я удержую сю лазню

І ніколи не чував

Ще подібного указу,

Аж свою ти довгобразу

Пику поміж нас упхав.

 

Тож махай і забирайся,

З ковалями там братайся,

А між банників не лізь!

Най тебе господь провадить!

Нам твоя присутність вадить,

Ти біду приносиш скрізь».

 

Став Бассім, неначе змитий.

Що було йому робити?

Чи сваритись, чи ридать?

Він забрав свої манатки

І дав драла без оглядки,

Почвалав, куди видать.

 

Йде та, знай, скрипить зубами,

Гнів свій вилива словами:

«А побий же божий грім

Гостей моїх препоганих!

То у головах їх п’яних

Початок тим бідам всім.

 

То чорти якісь, не люде!

Що лиш ляпнуть, все так буде,

І то все на людське зло.

Боже, як їх де поцуплю,

То такого лупня влуплю,

Щоб і слід їх замело!»

 

Поблукавши вулицями,

Він вернув домів без тями.

«Що робити? - крикнув він.-

Ні копійчини в кишені,

Всі кузні і лазні замкнені…

По́стить треба? Хай вам хрін!

 

Ні, не буде сього зроду!

Краще скочу з моста в воду!

Що тут маю, все продам!»

І почав перебирати,

За порядком оглядати

Плащ, і пояс, і тюрбан.

 

«Сю барвистую хламиду

Занесу якому жиду,

Чей, за ню три драхми дасть;

А тюрбан отсей хрещатий

За дві драхми як продати,

То мов кинути псу в пасть».

 

І тюрбан в обруч ізвивши,

Плащ порядно ізложивши,

Взяв у руки наш бідар;

Він ще гостям насобачив

І пішов, куди сам бачив;

Просто носа на базар.

 

Помаленьку чимчикує,

Щось буркоче, щось міркує,-

Аж ось глянь - свята мечеть. 18

«Дай ввійду, помолюсь богу,

Щоб дав щастя на дорогу

І прогнав все лихо геть».

 

Увійшов, як слід обмився,

Щиро богу помолився,

І від серця відлягло;

Він покинув гостей клясти,

Став кругом очима пасти,

Чей, би добре що прийшло.

 

В сінях храму зупинився,

В плащ святочний нарядився

І тюрбан на лоб надів,

І стоїть собі, й міркує,

Як то зараз попрямує

На тандиту до жидів.

 

Аж ось жінка наближаєсь

І Бассіму приглядаєсь,

Бачить: крепкий се козак,

Плащ, тюрбан на нім заможний,

Мислить: се від суду возний,-

І рекла до нього так:

 

«Пане мій великоможний,

Чи не є ти з суду возний?»

«Так,- відмовив їй Бассім

І повів очима грізно,-

Я є возний, рано й пізно

Служу судіям усім.

 

А як хочеш, то одному,

Найчільнішому, святому…

А як хочеш, то й сам я

Пан, що правду важить, мірить

Тим, хто в правду його вірить,-

Я премудрий судія.

 

Одним словом, все я можу:

Правду людську, ласку божу,

Все готов тобі