Читати книгу - "Через кладку, Ольга Кобилянська"

те? - кликнула Дора з нетаєним переляком, змішавшись сильно.

- Ні, Доро, я залишив те, - відповів я з холодним усміхом. - Не питав, бо дійшов і без того до переконання, що тобі цього Маня ніколи не говорила. Цікавіше є за те для мене питання, яким способом ти до тої новини дійшла? Зрештою, - додав я погірдливо, вдоволяючись у тій хвилі вже доволі її невисказаним збентеженням, - найкоротша дорога є найліпша. Будь ласка, відповідж мені на питання, де знаходиться лист Мані до професора М., котрого я в своїм бюрку не замічаю? - Я поставив питання, не звертаючи ока з лиця дівчини, і потім наступила хвилина цілковитого мовчання. Дора поблідла.

- В мене! - обізвалась тут, замість дівчини, з противної сторони столу моя мати. - Дора в тому не винувага. Однак. - додала згірдливо, - наколи б не довгий її язик, ти б про те і до судної днини не дізнався. А що лист той опинився в моїх руках, це вина скоріше твоя власна. А я хіба подякую долі, що він опинився, власне, в моїх руках. Але успокійся, не наслідуй батька, - додала їдко, коли побачила, що я, спалахнувши по приказу мого «мужицького» «я», встав з свого місця, щоб бодай щонайменше переміряти кроком хату, поки вибухну одвертим гнівом.

- Одного разу. - почала вона, - це було тоді, як твій шеф занедужав небезпечно й післав за тобою, щоб ти найскоріше явився в нього, ти пішов і перебув при ньому, як пригадуєш собі, несподівано чи не цілу ніч. Я, пригадавши собі вночі, що вікно твоєї кімнати відчинене, а в ній нема нікого, встала з постелі й пішла до кімнати, щоб його зачинити. При тій нагоді завважила я, що твоє бюрко створене і ключі при ньому. Не знаючи в першій хвилі, чи це отворила твоя рука й забула замкнути, чи вчинила це, може, якась рабівнича рука, я кинулась перешукувати її, і вір мені, з не малим зворушенням, чи не пропали з неї твої цінні льоси, [25] про котрі я знала, що ти заховував їх якраз у тій шуфляді, котру застала я висуненою. Богу дякувати, вартні папери були не діткнені, як і все інше, в порядку, як бачила я все в тебе. Успокоена, хотіла я вже бюрко замкнути й забрати ключі з собою, коли ж оце мій погляд упав на великий якийсь, подобаючий на купецький, конверт. Зацікавлена грубістю і об'ємом письма, висунула я з конверта листа й поглянула (я не таю цього) лише на підпис, не маючи зовсім заміру перечитувати його. Підпис панни Обринської здивував мене; однак я все ще не була б читала листа, бачила ж я, що адреса не була до тебе, а до якогось чужого мужчини, коли б не просто наше ім'я в листі, що здержало мимоволі моє око. Я прочитала кілька слів, а коли подибала там осуд про тебе й твою матір, тоді вже перечитала лист згори аж до самого краю. Дора, що знала не менше про твої романтичні зворушення до тої ексцентричної особи, як і я, занепокоєна моєю відсутністю, вийшла за мною, і так ми вдвійці, при свічці коло твого бюрка, дізнались про зміст того, подиву гідного, глупого документа, завдяки якому я стала ще більша противниця того твого ідеалу, як раніше. До того часу, Богдане, я вважала ту дівчину бодай за моральну, але коли я дізналась тепер, що молода, вісімнадцятилітня дівчина освідчується мужчині сама, вона стратила в мене найменшу вартість. Ніколи, Богдане, не допустила б я, щоб така особа, як вона, мала опинитись коло тебе як твоя жінка. Ніколи! Радше воліла б бачити тебе ченцем, ніж мужем такої пустої, неймовірно глупої жінки. Це моє перше й посліднє слово в тій справі; а лист зверну тобі неушкоджений назад, і про зміст його будь спокійний. О, моє чуття! - додала по якійсь хвилі, - моє прочуваюче чуття, що так противилось тому, щоб та родина спроваджувалась до нашого дому. Одначе щоб не викликувати прикрі сцени з твоїм батьком, не компрометувати його перед самим Обринським, що його одного найбільше шаную, а котрому дав він слово, що дістане наше мешкання, я не спиралася його вирішенню, і вийшло з того, що моє нутро, хоч і не виразно, віщувало добре.

Вже під час її оповідання, проходжуючись по кімнаті, я був успокоївся. Відгортаючи лиш раз по раз нервово волосся з чола, я обвинувачував себе гірко, що був сам один всьому винен, і через свою неосторожність стягнув ще більше знеохочення до невинної дівчини, її біле лице з молодими очима виринуло живо перед моєю душею, і я мов чув її потрохи альтовий голос, як, зворушений, впевняв мене: «Я вижидаю хвилини від'їзду в чужину, мов спасення!»

Не зараз ще на все оце материне об'явлення я обізвався. Ще мали ми й будучність перед собою (думав я), а з тим - і час. Ще не стратили ми нічого, хоч і як прикро укладались події. Одначе. Час? - обізвався тут же якийсь глумливий голос у мені. Саме той час міг статись для мене горем. Вона піде в чужину, стратить мене з очей, і хто поручить мені, що її, може, і там слабі почування для мене, про котрі ми досі навіть словом не доторкались, не затруться назавше? Досі здержувалась вона, щоб не дати мені ані словечком доказу своєї любові, коли я вів чи не постійну боротьбу за неї. за те своє «блудне», а так мені дороге світло.

* * *

Проходившись ще якийсь час по кімнаті, я врешті обізвався.

- Я не буду сперечатись з вами, мамо, щодо змісту листа панни Обринської, і не буду його ані оправдувати, а ще менше - боронити. Скажу хіба лише те одне, що писала його невинна, талановита, з душею, переповненою мріями, дівчина, яких не часто стрічаємо. Дівчина, в котрої є непогамована жадоба до розумової праці і взагалі акції і котра лагодиться до життя способами, які їй, в її окруженні й світі, можуть бути лиш доступні. Оскільки я її розумію, то життя й світ для тої дівчини - це ніби якийсь великий храм, до вступу котрого треба приготуватись неначеб подвійно. Раз для вимог самого, чистого, матеріального биту - існування, а друге для якогось другого світу, котрий вона ставить вище, і