Читати книгу - "Україна і Крим: спільність історичної долі, Василь Арсенович Чумак"

півострова антиукраїнські настрої, виховувати в них лояльність не до української держави, а до російської. Для цього застосовуються різні засоби. Як то: створення фонду «Російський світ» («Русский мир») з метою просування і підтримки російської мови та культури за рубежем, проросійських ЗМІ, створення центрів російської мови і культури в країнах СНД, рівно і в Україні, вплив на процеси формування ідентичності населення півострова[122].

Ефективний засіб прив’язання кримчан до Росії не лише психологічно, а й юридично, Росія бачить у видачі їм своїх паспортів. Така практика вже здійснюється, але нелегально. Легальною ж формою зміцнення російської самоідентифікації кримчан, як і усіх росіян України, російське керівництво прагне зробити так звану «карту росіянина», яка має надати: право безперешкодного в’їзду в РФ, отримання роботи, освіти, медичної допомоги, зайняття підприємництвом без додаткових дозволів[123]. Тобто, Росія прагне створити умови для реалізації південно-осетинського апробованого сценарію.

Російське керівництво активно використовує такий канал впливу на ситуацію в Криму, як один із реліктів «холодної війни», а саме: інерція вороже-упередженого ставлення до Заходу значної кількості кримського населення. Звідси формування упередженого ставлення до українського керівництва і до проголошеного ним європейського стратегічного вибору.

Серйозний вплив на формування негативної ситуації в Криму здійснює по суті легальна діяльність козацьких організацій Росії, філіалів інших громадських організацій, як то: Кримське відділення міжнародного фронту «Прорив», громадське об’єднання «Російська співдружність». Останніми і була, наприклад, проведена у травні 2008 р. акція «У кожному вікні російський прапор». Нагадує про свої духовні інтереси в Криму і Руська православна церква, дії якої не раз вели до загострення етноконфесійних відносин на півострові[124].

США вважають, за словами У. Г. Міллера, що «Крим все ще залишається окремою проблемою, хоч її треба вирішувати економічними методами. Ніде в Україні, — сказав посол, не стоїть питання про дискримінацію чи нетерпимість чи про зверхність одного над іншим. Представники всіх національностей користуються всіма громадянськими та людськими правами. Так що головна проблема Криму може бути вирішена економічними методами...»[125]. США підтримують цілісність і недоторканість кордонів України. Наростання імперських амбіцій в Росії і уразливість української держави певно були серед чинників, що спонукали США включити Україну до числа стратегічних партнерів.

Вирішення кримської проблеми буде залежати від ступеня втручання Росії у внутрішні справи України (крім інших, в першу чергу економічних чинників), стану російсько-українських взаємин, усвідомлення того, що без демократичної сильної України не може бути демократичної Росії і навпаки і, зрештою, яку стратегічну лінію оберуть (або змушені будуть обрати) вищі посадові особи обох держав.

Важливим для України є ще один міжнародний фактор — ісламський. Чи стане кримськотатарський народ зв’язуючою ланкою з мусульманським світом, насамперед з Туреччиною, іншими країнами Близького та Середнього Сходу? Таке співробітництво може стати доленосним як для християнської України, так і для ісламського Сходу.

Розглядаючи проблему Криму сьогодні, звичайно, слід приділити спеціальну увагу і аналізові економічної ситуації, і соціальної програми, і «ісламського фактора», і долі Чорноморського флоту, і міжнародним зв’язкам Меджлісу, і сфері культури, і ролі інтелігенції.

Є ряд інших важливих факторів, які вказують на те, що Крим для України — це жагуча проблема XXI ст. Однак уже сьогодні очевидно: позитивно її можна розв’язати лише на основі всебічного врахування інтересів усіх народів Криму й за умови невтручання інших держав.

РОЗДІЛ VII

Крим в контексті українсько-російських стосунків

Безумовно, Росія є нашим найбільшим, найважливішим стратегічним партнером хоча б тому, що вона є нашою найбільшою, найголовнішою, найважливішою проблемою взаємовідносин. А однією з найнебезпечніших і «слизьких» у російсько-українських стосунках є кримська проблема. Вона прямо впливає на ідентифікацію і формування національних інтересів як України, так і Росії. Що стосується російських політиків і держслужбовців, то перед ними постійно стоїть питання вибору стратегії і тактики щодо Криму. На наш погляд, найбільш уживаною тактикою по відношенню до Криму є тактика «тліючої проблеми». Тобто постійне нагадування в тій чи іншій формі про свої претензії, наміри, погляди або натяки стосовно «прав» моральних, етнополітичних, геополітичних і не в останню чергу історичних на Крим і Севастополь та очікування слушного часу. Адже принцип недоторканості кордонів не давав Росії до останнього часу можливості прямо висунути територіальні претензії до України, не зважаючи на те, що саме Крим найбільш боляче сприймається російською стороною, як втрата після розвалу Радянського Союзу. Не в останню чергу це пов’язано з Севастополем та Чорноморським флотом Росії. В даному випадку ЧФ Росії грає значну роль в чорноморському регіоні та стратегічних намірах і політиці російського керівництва. Правда, враховуючи невисоку цінність цього флоту як військової сили (застарілі, вибулі свій строк кораблі), тут скоріше на чільне місце випливають емоційні і імперсько-психологічні і прагнення розіграти «кримську карту». Звучать в Росії голоси і щодо того, що зближення України з НАТО призведе до розвалу СНД. При цьому зазначимо, що Україна і Росія актори різних рангів, що прямують до обраної мети кожний по-своєму. З огляду на це, мабуть, є неабиякі підстави стверджувати, що українсько-російські взаємини набули глобального значення і звучання.

З одного боку, між Російською Федерацією та Україною існує чимало невизначеностей і суперечок, пов’язаних з різними поглядами на майбутнє Співдружності Незалежних Держав, делімітацію і демаркацію кордонів, подвійне громадянство, вирішення проблеми Криму та Севастополя, базування Чорноморського флоту, енергозабезпечення, на активи колишнього Радянського Союзу, взаєморозрахунки тощо. З іншого боку, взаємовідносини з РФ є сферою життєвих інтересів України, яка є головним торговельним партнером, постачальником стратегічної сировини (передусім енергоносіїв) і розглядається Україною як потенційний стратегічний економічний партнер. У той же час, кризова ситуація з постачанням енергоносіїв з Росії, їх ціною виявила всю глибину небезпеки існуючого стану залежності української економіки від російської, зокрема в питанні забезпечення її енергоносіями. Існує низка інших чинників, які необхідно враховувати в оцінці напрямків і перспектив розвитку двосторонніх зв’язків.

І все ж найважливішим є політичний чинник, що ускладнився існуванням ряду названих нами вище суперечностей і гострих проблем, що наклалися на несприйняття масовою свідомістю росіян факту втрати Росією статусу наддержави. Зусилля України в проведенні незалежної політики і набутті свого іміджу на міжнародній арені наштовхуються на вперте небажання РФ бачити у "ближньому зарубіжжі" рівних їй партнерів. Це значною мірою стосується й інших аспектів зовнішньої політики українсько-російських взаємин, особливе місце в яких посідає Крим, Севастополь і Чорноморський флот Російської Федерації.

У цьому ряду окремо стоїть проблема Чорноморського флоту Росії в Україні, яка давно вже переросла рамки суто військової і стала одним із факторів, що ускладнює загальнополітичний процес. Так, Український