Читати книгу - "Орхідей для міс Блендіш не буде, Джеймс Хедлі Чейз"

маленьку необачність тобі світять два роки!

Піт мав такий вигляд, наче хтось всадив йому голку під ніготь.

— Це брехня! — вигукнув він, збліднівши. — Не знаю, про що ти говориш!

Феннер співчутливо йому всміхнувся.

— Не будь дурнем, Піте! Гаррі бачив тебе з нею. І не забув, як через тебе отримав три роки за пограбування ювелірного магазину Кліффорда. А ще він зробить усе, аби запроторити тебе за ґрати.

Пітове обличчя спітніло.

— Я вб’ю того негідника! Він нічого не зможе довести!

— Зможе. Він знає, хто та дівчина і вже мав із нею розмову. Вона готова свідчити проти тебе.

— Де вона? — хрипко спитав Піт, відкинувшись у кріслі.

— Я побалакаю з нею і все залагоджу.

— То де вона?

— Я знаю, і де вона, і де Гаррі. І це тобі дечого коштуватиме, Піте, — сказав Феннер, — але не грошима. Я тобі нічого не скажу, якщо нам не вдасться домовитися. Мені потрібна деяка інформація. Тож обміняймося нашими даними, і ти отримаєш те, що тобі потрібно.

Піт витріщився на нього.

— Чого ти хочеш?

— Нічого особливого. Піте, просто дрібку інформації. Ти пам’ятаєш Анну Борг?

Піт здивовано глянув на нього.

— Так, а що з нею не так?

— Вона ж тут працювала?

— Працювала.

— Невже вона ніколи не натякала, де може переховуватися Райлі?

— Вона цього не знає, можу заприсягтися!

— Але ж вона згадувала Райлі?

— Ще б пак! Щодня кляла його на всі заставки!

— А як вона познайомилась із Шульцем?

Піт трохи повагався.

— То це і є наша угода? Ти справді скажеш, де мені знайти ту маленьку хвойду та Гаррі?

— Так.

— Шульц з’явився у нас через кілька днів після викрадення, — пояснив Піт. — Він хотів знайти Анну. Сказав, що з дівчиною хоче поговорити сама Ма Ґріссон. Тоді я сказав йому, що «фебеерівці» давно вже пасуть Анну. Він звелів мені зателефонувати їй і запросити до себе в кабінет. Я не був присутній при їхній зустрічі, але за кілька днів після того Анна полишила роботу в мене. Сказала, що їй запропонували кращу. Коли Ґріссони стали заправляти «Парадизом», вона почала там працювати. Вони з Едді зараз живуть разом.

— А чому Ма Ґріссон зацікавилась дівчиною? — запитав Феннер.

Піт знизав плечима.

— Не маю уявлення.

Феннер звівся на ноги. Перехилившись через стіл, нашкрябав у блокноті дві адреси.

— Ось, тримай! — сказав він. — На твоєму місці я негайно б зв’язався із тими двома. Гаррі аж пищить, так хоче запроторити тебе за ґрати. Гадаю, припнути йому язика коштуватиме тобі чимало.

Коли Феннер виходив, Піт саме тягнувся до телефону.

Пола жваво розмовляла зі струнким, високим альфонсом, який нахилився до неї і зацікавлено заглядав у глибоке декольте її сукні.

Феннер грубо відштовхнув його.

— Гаразд, хлопче! Розправ вітрила і пливи собі далі!

Той швидко глянув на широкі плечі Феннера та його вольове підборіддя і вмить утік.

— Не дай цьому приматові тебе залякати! — гукнула Пола. — Викинь його звідси! Один хороший удар у щелепу вирубить його.

Але залицяльник був уже далеко — на середині зали.

— Привіт, мала! Здивований твоєю компанією, — озвався, всміхаючись, Феннер.

Пола відкинулась на стільці й усміхнулась йому у відповідь.

— І що твій друг-італієць — не плюнув тобі в праве око?

— Ні, але це не означає, що він цього не хотів. Ходімо ж, крихітко! Я хочу спатоньки.

Вона зацікавилася:

— Сам?

— Авжеж, сам! — озвався Феннер, виводячи її з ресторану. — Завтра мені знадобиться уся моя сила — хочу навідати Анну Борг, а, як я чув, це твердий горішок!

Пола всілася в машину й розправила сукню.

— Хіба ж вона не стриптизерка?

— Стриптизерка, — підтвердив Феннер із кривою посмішкою. — Та не дивись ти так строго. Лише тому, що вона танцює з віялами, я не зобов’язаний перетворюватися на одного з них.

З

Шеф поліції Бреннан мав рацію, коли сказав, що банда Ґріссонів захапала клуб, але помилявся, стверджуючи, що клуб викупили у його колишнього власника, Тоні Рокко.

Рокко просто безжально викинули звідти.

Ма Ґріссон завітала у «Парадиз» разом з Едді та Флінном і пояснила Рокко, чому для нього буде краще передати клуб Ма і прийняти її люб’язну пропозицію отримувати один відсоток від прибутків.

Свого часу Рокко був успішним жокеєм. Він був невеличким чоловічком, тож присутність огрядної, страшної Ма неабияк його налякала. Хоча Рокко й не загрібав грошей лопатою у своєму клубі, купленому за виграш на перегонах, проте дуже ним пишався. Віддати клуб означало віддати найдорожче; втім, Рокко був достатньо тямущий, аби зрозуміти, що у разі відмови довго не проживе, а він ще не був готовий розпрощатися з життям.

Ма не розуміла, навіщо їй витрачати гроші на те, що можна отримати задарма. І хоча тепер в її розпорядженні було півмільйона, певні перебудови, які вона намітила, нове умеблювання, кухонне обладнання, дзеркала та сучасне освітлення вимагали чимало грошей. Вона сказала Рокко, що один відсоток від прибутків клубу — це чесно й дуже великодушно, відмахнувшись від його невиразних заперечень, що п’ять відсотків були би прийнятнішими.

— Помізкуй-но як слід, друже, — сказала вона із вовчим вищиром. — Один відсоток будь-чого краще, ніж нічого! На твій клуб поклало око чимало дужих хлопців. Ти й незчуєшся, як вони змусять тебе стати під їхній захист. І ти платитимеш данину, аж поки не залишишся без копійки. Якщо ж не платитимеш, то одного дня вони просто підкинуть тобі бомбу. А якщо ми візьмемо клуб у свої руки, то невдовзі вони відчепляться, бо знають, як це небезпечно — погрожувати нам.

Рокко чудово знав, що насправді ніяких «крутих хлопців» не існує, але був впевнений, що якщо не віддасть клубу, то одного дня хтось із банди Ґріссон таки підкине йому бомбу.

Тож він підписав документ про передачу прав на клуб із позірною покірливістю. Угода про партнерство, складена юристом Ма, була заплутаним документом, у якому було багато чого і заразом нічого конкретного. Рокко навіть не мав права перевіряти бухгалтерії. Усе, що йому дозволялось, робилося з милості. Він був достатньо розважливий, аби зрозуміти, що його нові прибутки не варті того, щоб навіть за ними приходити.

Ма була вельми задоволена цієї оборудкою, але не стала би так тішитись,