Читати книжки он-лайн » Інше 🤔❓💭 » Мистецтво і життя. Збірник

Читати книгу - "Мистецтво і життя. Збірник"

239
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 96
Перейти на сторінку:
на сцені і п’єса «Не треба битися об заклад», це сталося напередодні Червневої революції[88]. І все ж, незважаючи на цей тривожний час, вона захопила публіку і була відновлена у серпні. «Яка радість для нас, навіки приречених дивитись водевілі і мелодрами, — писав знову Готьє, — побачити нарешті п’єсу, де розмовляють людською мовою, чистою французькою мовою, і відчути, що ти раз і назавжди звільнений від жахливого і заяложеного жаргону, яким скрізь балакають у наші дні. Яка чиста, жвава і динамічна кожна фраза! Як дотепно виблискує діалог! Яке лукавство і разом з тим яка ніжність!.. Тепер, коли публіка добре прийняла це драматичне прислів’я, розраховане лише на читання, зрозуміло, наскільки несправедлива упередженість, з якою директори театрів підходять до кожного мистецького твору, написаного не за шаблоном, боячись втратити свої прибутки. Слід було б показати на сцені, не змінюючи в них жодного слова, справді поетичні п’єси Альфреда де Мюссе: «Фантазіо», «Андреа дель Сарто», «Примхи Маріанни», «Коханням не жартують», «Про що мріють молоді дівчата» і особливо «Лоренцаччо» — справжній шедевр, який нагадує глибиною аналізу Шекспіра».

Через кілька днів Остен[89] поставив на сцені історичного театру «Свічник», «ще одну перлину з дорогоцінної скриньки, яка такий довгий час лишалася відкритою, причому нікому не спадало на думку черпати з неї». Постановка цієї п’єси була відновлена 1850 року театром Республіки (так тимчасово називався театр «Комеді франсез»), і театр протягом десяти років завдяки драматургії Мюссе оновлював свій репертуар. Якийсь міністр визнав цю п’єсу аморальною тому, що Жакліна та її коханий знаходять щастя на шкоду подружній вірності. Мюссе написав новий фінал: закохані з сумом розлучалися. Доброчесність була врятована, мистецтво постраждало. Тепер ми повернулися до розумнішої — і моральнішої — щирості. Сучасники іноді помилялися, але час судить справедливо.

Як пояснити, що вільна фантазія врятувала від забуття театр Мюссе, в той час як хитромудрі інтриги Скріба[90] смертельно нам набридли? Чому п’єси Мюссе, дія яких відбувається у казкових королівствах і вигаданих країнах, здаються нам значно правдивішими, ніж багато історичних драм? Тому що театр не покликаний, не може і не повинен просто копіювати життя. Публіка приходить у театр не для того, щоб побачити буденну дійсність. Нерухома завіса на авансцені обрамовує п’єсу, як рама — картину. Жодний справжній аматор живопису не вимагає, щоб портрет був копією натури, жодний справжній друг театру не вимагає, щоб вистава тільки копіювала дійсність, — саме тому, що мистецтво відрізняється від природи, безумовно, істотно відрізняється від неї. Мистецькі твори дозволяють нам вільно роздумувати над природою пристрастей.

Театр у період свого зародження був урочистою дією. Він показував життя богів і героїв. Мова акторів була більш піднесеною і милозвучною, ніж у щоденному житті. Було б помилкою гадати, що у сучасної публіки інші вимоги. І сьогодні ще глядач, приходячи в театр, чекає на урочисте дійство. Те, що він сидить у залі, наповненому людьми, породжує в ньому почуття, сильніші за ті, яких він зазнає, будучи наодинці. Які письменники стають визначними драматургами? Ті безкрилі копіїсти, які сподіваються виїхати на бездумному наслідуванні натури і багатозначних паузах? Ні, найуславленіші драматурги були поетами. Успіх Арістофана за його часів, успіх Клоделя[91] у наші дні, успіх Мюссе протягом цілого століття пояснюється справжньою поетичністю їхнього діалогу.

З другого боку, і, можливо, тому, що Мюссе писав п’єси, не турбуючись про те, чи будуть вони поставлені У театрі, він дотримувався поділу на сцени, як Шекспір, не рахуючись з єдністю часу і місця, яких слухняно дотримувались і класицисти, і навіть романтики, в усякому разі у межах одного акту. Часті перерви у дії посилюють враження мрії. Діалоги, які несподівано обриваються, живлять уяву, подібно до того як понівечена статуя викликає роздуми. «Шекспір не турбується ні про цілісність своїх п’єс, ні про хитромудру інтригу, — відзначає Ален. — Його творіння ніби складаються з уламків: тут — нога, там — кулак, тут — відкрите око, словом, нічим не підготовлене і за яким ніщо не йде. Але все взяте разом і є справжнє життя».

Дотримання законів форми, коли йдеться про стиль, і деяка сумбурність композиції — ось у чому, можливо, секрет найвизначнішої поезії.

Для Мюссе існує лише один сюжет: це кохання. Але це можна було б сказати і про багатьох інших драматургів. Різниця полягає в тому, що у деяких, наприклад у Мольєра, любовна інтрига є тільки рамою, у яку автор вписує сатиру нравів. У театрі Мюссе кохання — це все. Як і в комедіях Маріво, закохані у комедіях Мюссе стикаються не з зовнішніми перешкодами: опором батька, ворожнечею родини, а лише з власними безумствами. Граючи п’єси Маріво, актори не приймають їх надто всерйоз, в той час як для Мюссе кохання — почуття серйозне, часто сумне, спокуса, викликана красою, іноді душевною чистотою, яка заволодіває всім єством.

У Мюссе і Жіроду є спільна риса: обидва вони люди освічені, обидва все життя багато читали, і ліричні вірші Шекспіра або Арістофана звучать для них, як добре знайомі музичні фрази. Мюссе ще в роки учнівства досягав блискучих успіхів на ниві красного письменства і був відзначений на конкурсі почесною премією; на відміну від Жіроду, Мюссе не вступив до «Еколь нормаль»; однак він був вихований на класичних текстах не тільки грецьких, латинських і французьких авторів, але й великих англійських і німецьких письменників. Він проник у таємницю Шекспіра; він був єдиним французом, який тоді по-справжньому зрозумів Байрона.

Отже, літературні джерела драматургії Мюссе досить різноманітні. Він багато в чому зобов’язаний Шекспіру, трохи і Гете (елементи ідилії у п’єсі «З коханням не жартують» нагадують «Страждання юного Вертера»), де в чому і Жан-Полю Ріхтеру[92] (зокрема, незвичайними, часто гротескними і цинічними порівняннями).

Його завжди вабили італійці. Він не тільки читав твори Данте, Альфієрі, Макіавеллі, а й вивчав хроніки Варкі[93], коли писав «Лоренцаччо», шукав у Флоренції антураж для своїх сцен. Новели Боккаччо, як і новели Банделло[94], були для нього джерелом сюжетів. А з французьких драматургів — ми дізнаємося про це із відомого вірша Мюссе — він захоплювався Мольєром. Мюссе, безумовно, вивчав — і в усіх подробицях — літературні прийоми Мольєра, до яких не зводиться геніальність письменника, а у яких вона виявляється. Створюючи свої драматичні прислів’я, Мюссе звертався і до скромніших витоків — до Кармонтеля і Теодора Леклерка, яких він у багато разів перевершував.

Але головним джерелом натхнення для Мюссе були його власне життя і почуття. Думка про те,

1 ... 27 28 29 ... 96
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мистецтво і життя. Збірник», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мистецтво і життя. Збірник"