Читати книгу - "По секрету твоя, Рошаль Шантьє"

Розділ 18.2

Марк

— Змирилася з вибором батьків чи просто брехала? Із хлопцем посварилася, а тепер помирилася? — випробовуючи піднімаю брову. Провокую.

Відсахується, наче я дав їй ляпаса, стискає руки в кулаки, зосереджує погляд на моєму переніссі. І я шкодую про свої слова. Вона звикла швидко опановувати себе і робить це, напевно, часто. Жінки так легко не реагують. Вони кричать, починають скандалити, іноді б'ють посуд, вимагають вибачень та справедливості, зараз цього немає. Лише тремтять пальці і видніється біль у глибоких карих очах, більше ніщо не видає її відношення. Я майже вірю, я жадаю і чекаю, що вона почне доводити свою правду, свою правоту, тому що так мені буде легше пробитися крізь лати, в які вона одягла свою душу за цей короткий проміжок часу, але ні:

— Помирилася, Марк. Вибач. — карбує і вставши з моїх колін відходить до вікна. Якнайдалі. Очевидно, дівчинці так легше. Тому я, звичайно, насильно її не тримаю.

Гаразд, зайдемо з іншого боку:

— Так? Тоді чому бурмотіла про викладача зараз? — спираюся ліктями на коліна, склавши руки у замок. Коли в моїх руках була вона, мені було краще.

— Я… Я просто не хотіла… Вплутувати тебе.

Тая намагається говорити впевнено, але голос зраджує її, видає справжні емоції тремтінням. Тремтінням у тілі, тремтінням у голосі. Хвилюється, губиться. До таких питань вона не готова. Вона взагалі не готова до цієї розмови. Виходить, байки про сімейні негаразди заготовлені не для мене. Вона звикла їх розповідати.

— Я вже вплутаний, Вишенько. Просто розкажи мені все. Я можу допомогти, — усвідомлюю, що давлю на неї. Але м'якше не можу. Хочу, щоб вона погодилася хоча б тому, що допомогти їй більше нема кому, а я б зміг.

— Марк, — вдихнув, — це моя справа. Я лише хотіла озвучити своє рішення, — те, якою холоднокровною вона намагається бути, могло б викликати в мені посмішку. Могло б, якби не викликало почуття настороженого занепокоєння.

— Що ж, — проводжу вказівними пальцями по переніссі, киваючи собі. Натяк на двері я зрозумів. Ми договорили. — Добре, проводиш? — Тая киває.

Я міг би дотиснути, притиснути до стіни і витягти назовні цю грьобану, отруюючу її чистоту правду, але їй це не потрібно. Зрештою, хто я для неї такий? Чоловік, який навчив отримувати сексуальне задоволення? Не пригадую такого статусу.

Стіни коридору, мабуть, неймовірно захоплюючі, стільки уваги їм дістається, поки я взуваюсь і одягаю пальто.

Роблю крок до неї, беру за підборіддя, змушуючи дивитись в очі. Це знайомо затягує і, здається, на неї діє так само, як на мене.

— Ти впевнена у своєму рішенні, моя солодка Вишня? Я хочу та можу тобі допомогти.

В останній раз. Ласкаво настільки, наскільки тільки здатний. Нумо. Здайся мені, моя дівчинко.

— Я впевнена, мій Марк, не варто, — видихає.

І я схиляюся, зціловуючи з щоки єдину сльозу, що втекла, аби потім перенести її смак на Таїні губи.

"Мій Марк" — це вперше. І як обухом по голові. Поглиблюю поцілунок, але змушую себе розтиснути руки.

 

Добрий вечір!
Дівчата, міняю обкладинку книги, не губіть мене і Таю! Попереду багато цікавого!

Пам'ятаю, коли була презентація "50 відтінків сірого" третьої частини фільму, всі банери кричали "Містер Грей чекає на Вас!".

Так от, злизувати б не хотілося, але підходить просто як ніколи, тому що Містер Аланьєв кожну з нас дійсно чекає ;)
Всім продуктивних буднів та миру,

Ваша Рошаль ♡

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍