Читати книгу - "Не повертай мене, Джулія Рейвен"

Він знову проігнорував моє невдоволення. Тривале мовчання лякало, пробираючи холодом до кісток.

— Ну гаразд. Тоді піду я.

Підскочила на ноги і рвонула убік, але піти мені не дали. Великі теплі долоні лягли мені на талію, міцно притискаючи до вкритої звивистим виноградником стіни.

Я злякано затремтіла. Що він замислив?

— Ян, ти чого?

Підборіддя спалахує від жару його пальців, і я пискляво вимовляю:

— Відпусти, інакше я кричатиму.

— Кричи, — з усмішкою видихає він і забирає мій невисловлений протест вибагливим поцілунком.