Читати книгу - "Втікачка з Сутінкового світу, Марина Сніжна"

Мені навіть погано стало від її слів. Вона що це сприймає як щось нормальне?!

Помітивши мою реакцію, Етра посміхнулася.

– Ви звикнете, пані.

А ось це навряд чи!

Покінчивши з ліжком, дівчина перевірила, як там ванна кімната, і запросила мене туди.

– Ви поки що мийтеся. Якщо моя допомога не потрібна, я за вашим одягом сходжу.

– За моїм одягом? – здивовано простягла я, але одразу ж зраділа.

Набридло ходити в одній сорочці та плащі клятої нечисті. Ще вночі, коли тебе мало хто бачить, можна ризикнути так вийти на подвір’я. А при світлі дня – це ж справжнісінький сором!

– Хазяїн рано-вранці посилав у найближче місто, щоб вам все необхідне придбати, – сяючи посмішкою, сказала Етра. – Він про вас так дбає!

Ага, про свиней теж дбають! Перед тим як зарізати.

З важким зітханням я рушила до ванної. Вирішила, що поки не забиватиму цим голову. І так тоскно на душі.

І все-таки коли я поринула в гарячу воду з ароматною піною, не стримала блаженний стогін. Є, виявляється, і тут щось хороше! Тілу було добре, і я трохи заспокоїлася. Дозволила собі хоч ненадовго забути про те, де знаходжуся і що зі мною можуть зробити надалі.

– Вода вже, мабуть, зовсім охолола, – згодом почувся голос Етри, яка застигла в дверях. – Давайте я допоможу вам вилізти. А то ще занедужаєте. Хазяїн потім з мене шкуру спустить.

Довелося вилазити. Все-таки завдавати бідній дівчині неприємностей не хотілося. Хоча з великим задоволенням я взагалі звідси не виходила б цілий день. Знайомитися з новим світом, що надто мене лякав, не хотілося.

Згадалося про те, що в цей час ми з Кнеєм вже повинні були йти до храму Світлого бога, супроводжувані добрими побажаннями інших односельців... Уявляю, що зараз відбувається вдома! Батьки і Веріка, напевно, божеволіють, намагаючись зрозуміти, куди я поділася. Ех…

Служниця насухо обтерла моє тіло великим м’яким рушником і провела до спальні, де на мене вже чекала купа обновок. Мої очі мимоволі розширилися від споглядання усього цього багатства. Схоже, Чорний Лорд справді налаштований серйозно. Та в мене за все життя стільки речей не було!

А побачивши спідню білизну, яку тут треба було носити, я відчула, як спалахнули навіть вуха. Замість скромних штанців і сорочки – витончена мереживна білизна і ліф зі шнурівкою. Причому останній взагалі сороміцький! У ньому груди прямо випирали. Але довелося вдягати. Не станеш же зовсім без білизни ходити. Ну та нічого, під сукнею все одно ніхто не помітить, що за непотріб на мені надітий! У ці міркування увірвався незворушний голос Етри:

– Хазяїн наказав, щоб ви наділи оце.

Я ледь не задихнулася від обурення, побачивши те, що мені запропонували. Темно-червона сукня з таким низьким вирізом, що її, напевно, посоромилася б надіти навіть бачена мною якось на дорозі шляхетна пані. Рукави короткі, ледве плечі прикривають, пишні. Спідниця теж досить пишна, і я важко уявляла, як у цьому взагалі можна ходити.

Згнітивши серце, я вдягла сукню, адже вибору мені просто не надали. Ніг своїх у цьому вбранні я майже не бачила. Тільки краєчок елегантних м’яких черевичків на невисоких каблуках. Це ж запросто впасти можна, заплутавшись у подолі сукні!

Етра задоволено оглянула мене і зацокала язиком.

– Ви дуже гарна, пані!

– Я в цьому не вийду, – процідила я, озираючи себе у великому дзеркалі на повний зріст, поки дівчина спритно укладала моє волосся.

– Чому? – щиро здивувалася вона. – Усі пани так вдягаються.

Я з сумнівом поглянула на неї і, трохи подумавши, заспокоїлася. Ну, якщо тут таке в порядку речей, тоді добре. Хоча все одно відчувала себе незатишно. Уявляю, як тутешні чоловіки в такі вирізи на грудях витріщаються. Адже все ледве прикрито! З тим самим успіхом можна взагалі без верхньої частини одягу вийти. Добре, що ніхто з односельців мене у такому вигляді не побачить. Це ж сором на все життя!

– Ну ось, тепер ви готові! – явно задоволена справою своїх рук, Етра відійшла на крок і посміхнулася. – Я проведу вас до їдальні, а потім почну збирати ваші речі.

– Збирати речі? – насторожилася я. – А я що кудись їду?

Серце радісно забилося в шаленій надії. Може, Чорний Лорд вирішив повернутися в мій світ? Звичайно, про те, що він мене відпустить, і мови бути не може. Я не настільки наївна, щоб так подумати. Але все одно, у рідному світі я маю більше шансів втекти!

– А хіба хазяїн вам не сказав? – здивувалася дівчина і одразу ж прикусила язичка.

Не потрібно якихось зусиль, щоб зрозуміти, що відбувалося зараз у її голові. Якщо не сказав, значить, ще не час був. А вона може і на горіхи отримати, раз язика за зубами тримати не вміє. Але я все ж таки вирішила ризикнути і запитати:

– Так а куди я маю поїхати?

– Гадаю, вам краще запитати у хазяїна, – з трохи винуватою усмішкою відгукнулася Етра.

Ех… Ну все одно, я мала спробувати.

Слідом за дівчиною я вийшла зі спальні і знову рушила знайомим коридором. Цього разу він уже не здавався таким похмурим. З великих стрілчастих вікон проникало достатньо світла. Але все одно мені тут не подобалося. Повз снували слуги, з цікавістю позираючи на мене, і я повсякчас намагалася підтягнути сукню вище. Почувалася оголеною, і це не додавало впевненості.