Читати книгу - "Гвендолін, Олеся Лис"

Розділ 25

Інгвар

Ця дивна дівчина настільки заволоділа моїми думками, що вже добру частину часу не можу відірвати від неї погляду, зосереджено спостерігаючи, як ретельно вона намилює підлогу, як схиляється над відром з водою, випрямляється, розминаючи занімілу спину, опускається на коліна. Мимоволі згадую, як обмивав її там, в лісі, всіма силами намагаючись збити жар, що спалював її тіло, як вона притискалася до мене вночі в пошуках тепла, стрясаючись від лихоманки, як жалібно кликала когось. У грудях розливається жар і бажання володіти цією жінкою і одночасно втішати і захищати її. І це у мене, у воїна що славиться своєю безжальною вдачею. В горлі пересихає, але думок зрушити з місця навіть не виникає.

Нарешті дівчисько, відчуваючи мій погляд, завмирає, немов переляканий кролик, і повільно повертається до мене. У широко відкритих аквамаринових очах бринить натягнутою струною страх і виклик. Маленька відьма точно не бажає мені скоритися і змиритися зі своєю долею. До неї ще не повністю дійшло, що все її життя змінилося. Неважливо, ким вона була там, хоч принцесою, тепер вона належить мені і тільки мені. І після того, як збудеться пророцтво Йорун, я іншим, можливо, і дозволю викупити свою волю, якщо у їхніх рідних знайдеться достатньо золота, але тільки не їй. Вона залишиться тут, зі мною. І крапка.

Посміхаюся своїм думкам, окидаючи полонянку пильним поглядом. Поки мені доступно лише це задоволення, чіпати її ще рано. Вона мило червоніє і опускає густі вії. Це наскільки ж я був сліпий, що прийняв її тоді за хлопчиська! Мабуть Сван повністю правий, і дівчисько нам просто заморочила голову. Хоча, треба зауважити, що якась невідповідність мене мучила з самого початку, але замірок був настільки непомітний і так тиснувся до старших товаришів, що розгледіти його краще вдалося лише через певний час, а тоді вона взагалі втекла. Скрипнувши від злості зубами, вкрай лякаю Гвендолін, і вона починає задкувати подалі, поки не натрапляє на відро з водою і не перекидає його на підлогу, а потім і падає сама.

Гуркіт металевої посудини оглушливо звучить в переповненому людьми залі. Дівчисько швидко встає на ноги і починає квапливо збирати воду ганчіркою, їй на допомогу кидаються і інші жінки. Санна, насупивши брови, вже відкладає велику дерев'яну ложку, якою помішувала рагу, і робить крок вперед, але я попереджувально качаю головою, і сестра, знизавши плечима, повертається до своєї роботи.

Потім обходжу метушливих жінок і йду до своїх воїнів. Вони вже вільно розташувалися за столами і навіть встигли випити декілька кухлів меду. Я відмовляюся від хмільного напою, вважаючи за краще зберегти ясність думок, і беруся вислуховувати подробиці того, про що не змогла розповісти Санна.

- Вони приходили лише одного разу – витирає сиві вуса Бригер. - Потягли Вілмара, який, перепивши, заснув за воротами, не діставшись до будинку, і у Анітри немовля, але те було зовсім погане, народилося раніше терміну.

- Більше жертв не було? – в безсилому гніві стискаю кулаки.

Мене злить те, що я не можу захистити своїх людей, незважаючи на силу, даровану мені Уном. Знищую одних – з'являються інші. Цей кругообіг нескінченний, поки існує життя і смерть, поки не повернуться на нашу землю Ларілли, поки Сеп не відкриє свої ворота для душ, що перетворилися в унанде.

- Ун милував, - зітхає старий воїн і робить великий ковток з чаші. - А вам вдалося знайти тих, хто допоможе? Це їх ти привіз?

- Сподіваюся, - знову знаходжу очима дівчину, що діловито розносить повні тарілки їжі сидячим за столами чоловікам. Наш вже накритий, але навіть запах домашніх страв не може в мені пробудити голод. Приступаю до їжі тільки, коли вона закінчує свою роботу і влаштовується в куточку поруч з іншими жінками з повною мискою рагу. Зачарувала мене темноволоса відьма, Гарм її роздери.

- Вона допоможе? - простеживши за моїм поглядом, запитує Бригер.

- Йорун не уточнювала – переводжу погляд на співрозмовника. - Ми їх взяли з маністера, тих, кого назвали руни. Кілька чоловіків і її. Спочатку думали, що хлопчисько, а виявилося дівчисько.

- Ось як – хмикає старий і прикладається до чаші знову, а я намагаюся заглушити туману тривогу за дівчину і дивне бажання, щоб Йорун помилилася щодо неї. Мені дуже не хочеться піддавати Гвендолін небезпеці. Але на кону життя моїх людей, і я повинен зруйнувати нависле над долиною прокляття.

Свято затягується. Потрапляю в свою кімнату вже далеко за північ. У тьмяному світлі масляної лампи з подивом помічаю Гвендолін, яка скрутилася в клубочок на моєму ліжку, наче мале беззахисне кошеня. Але як тільки я заходжу, вона зараз же схоплюється на ноги і зі страхом дивиться на мене.

- Що ти тут робиш? - питаю, труснувши головою, щоб розвіяти туман в голові.

- Мені Санна сказала сюди йти – тихо відповідає дівчина, закушуючи губу.

Відганяю нескромні думки, які відразу ж полонять мою голову та досить барвисто описують, що можна зробити з цією малою, яка так необачно опинилося в моїх покоях.

- Ходімо, покажу, де ти будеш ночувати. Я назвав тебе своєю наложницею, щоб захистити від інших, але не збираюся спати з тобою.

Гвен недовірливо дивиться на мене спідлоба, але її плечі полегшено розслабляються. Ех, знала б вона, що в моїх планах, їй все одно судилося бути моєю.

- Я ще запитати хотіла – робить вона крок до мене. - Що ти збираєшся робити зі мною? З нами всіма? Навіщо ми тобі? І де мої друзі?

- Занадто багато питань, а я втомився, - її голова опускається і я не витримавши, додаю. - Нічого поганого з вами не трапиться. А, може, деякі з вас і знайдуть свободу з часом.

Почувши ці слова, в її очах загоряється надія, а я відчуваю себе останнім покидьком, адже вона вже точно не отримає від мене те, на що сподівається.

Проводжу дівчину в кімнату для жінок, виділивши їй ще одну теплу ковдру, напевно вона не звикла до холодних північних ночей у себе на батьківщині, і намагаюся не помічати подяку в її погляді, знаючи, що нічим її не заслужив.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍