Читати книгу - "Мені не потрібен чоловік! Що значить, ви наполягаєте?!, Ольга Обська"

Розділ 15. Записи Жюля

 

Розділ 15. Записи Жюля

 

Сьогодні у Яни просто таки день "спокусливих" пропозицій від представників роду Буасельє. Спочатку Моріс пропонує руку і серце — в сенсі запрошує відновити шлюбну процедуру, тепер от його родич теж щось пропонує.

Яні, певна річ, було цікаво вислухати брюнета, але насторожувала поведінка Боніфаса. Дворецький так наполегливо випроваджував гостя, ніби натякав Яні, що від цієї людини потрібно триматись якомога далі. Врешті-решт вона прийняла половинчасте рішення.

— Монсіре Блезе, на жаль, я справді зараз зайнята. Але якщо розмова не терпить зволікань, згодна сьогодні за дві години приділити вам час.

За цю пару годин вона з'ясує у Боніфаса, чому він відчуває неприязнь до гостя, і зрозуміє, як себе з ним поводити.

— Дякую, муазіль Вів'єн. До скорої зустрічі, — Блез попрощався легким уклоном голови і пішов геть.

— Боніфасе, ви його знаєте? — почала розпитувати Яна, щойно за гостем зачинилися двері. — Раніше з ним зустрічалися?

— Ні, сьогодні побачив його вперше.

— Він вам чимось не сподобався?

— Усім, муазіль Вів'єн.

— Це було помітно, — усміхнулася Яна. — Але чому?

— Повірте досвідченому дворецькому – цей чоловік з'явився з недобрими намірами.

— Але як ви це зрозуміли, якщо побачили його вперше? — здивувалася Яна.

— У мене свої методи, — задер він ніс.

— Боніфасе, — докірливо подивилася вона.

— Добре, я розповім. Тільки ви все одно не повірите. Ніхто не вірить, — додав він сумно і приречено знизав плечима.

Яна відчула, що це довга історія і вирішила поєднати корисне з приємним.

— А давайте обідати?

Блез залишив їх у спокої на дві години. За цей час можна як слід підкріпитися.

— У мене від голоду вже живіт зводить, — зізналася Яна.

Боніфас відразу ж пожвавився.

— Обід буде подано у вітальні за чверть години, — видав він голосом професійного дворецького і прийняв з рук Яни пакет з бубликами.

Сказано – зроблено.

Вітальню Яна не впізнала. Ще вранці тут панували хаос і розруха, і лише невеликий клаптик був розчищений від завалів. Тепер же вся кімната являла собою взірець порядку.

— Яка краса! — видихнула Яна. — Боніфасе, та ви справжній чарівник!

Його губи розпливлися у фірмовій сяючій усмішці.

— Тут стало дуже затишно, — продовжувала захоплюватися Яна.

— А стане ще більш затишно, коли я почищу камін і знайду дрова.

Невже старий камін можна змусити працювати? Яна в своїх фентезійних історіях часто писала, як панянки і кавалери проводять вечір біля каміна, як весело потріскують дрова, як заворожуюче танцюють язики полум'я, як простір навколо наповнюється м'яким світлом і теплом. Але в реальному житті бачити робочий камін їй жодного разу не доводилося.

Кузя, ясна річ, теж з'явився у вітальні щоб прийняти роботу. Відсутність коробок його, судячи з усього, не порадувала. Але він великодушно погодився вважати крісло прийнятним для кота місцем відпочинку.

Звідти, з крісла, він і спостерігав, як Яна і Боніфас сідають за ідеально сервірований стіл. І нехай на них чекав обід всього з однієї страви, але це був найсмачніший обід, який Яна пам'ятала. Хлопчина, який торгував бубликами, анітрохи не збрехав. Свіжі, духмяні, вони просто танули в роті. Хоча, звичайно, Яна розуміла, що особливий смак бубликам надавала найкраща в світі приправа — голод.

Боніфас намагався скромничати і обійтися одним чаєм, але Яна була непохитна:

— Ми будемо ділити сніданки, обіди та вечері навпіл і ніяк інакше.

Вони впоралися кожен зі своїм бубликом майже одночасно. У животі стало приємно і сито. Але все одно хотілося для надійності випити ще кілька чашок чаю. І от під чай Боніфас і продовжив розмову, яку вони почали після приходу Блеза.

— Я думаю, що у мене є дар, — гордо заявив він.

Звучало заманливо.

— Хоча у мене і не повинно його бути. У моєму роду ніхто не володів магією.

Наскільки Яна знала, здатність до магії у переважній більшості випадків спадкується у роду. Хоча в деяких випадках народжуються самородки, у яких здатність до магії проявляється ні з того ні з сього.

— Я почав помічати за собою дивні речі, коли мені було двадцять. Мені здавалося, що я відчуваю наміри людей. Не всіх і не завжди. Але у декого просто на лобі написано, що вони затівають щось недобре. Тоді я працював у будинку літньої мьєдам Жаккар. Я відчував, що доктор, який лікує її від мігрені, нечистий на руку. І не помилився! Він виявився шарлатаном, який нічого не тямить у лікуванні, при цьому бере за свої послуги непомірні гроші.

— Напевно, у вас дуже добре розвинена інтуїція, — припустила Яна.

— Так. Мій батько мені так і сказав. Це у тебе інтуїція професійного дворецького з діда-прадіда. Дворецький повинен бачити наскрізь усіх, хто бажає недобре господарям. Але я думаю, це більше, ніж інтуїція. Тільки ніхто не сприймає мої слова всерйоз, — сумно додав він. — Я ж попереджав мьєдам Жаккар, щоб вона гнала свого лікаря втришия, але вона спохопилася, лише коли той витягнув з неї половину її заощаджень.

Тепер, після одкровень Боніфаса, його історія з Шабролем сприймалася по-новому. Мабуть, у нього не було доказів, що наречена його господаря не щира з ним. Але інтуїція кричала, що так воно і є. Він попереджав Шаброля, але чим міг обґрунтувати свої слова?

— Боніфасе, за мене не турбуйтесь. Я довіряю вашій інтуїції і буду дуже обережна з монсіром Блезом.

Яна і так вважала, що з будь-яким представником роду Буасельє краще бути напоготові.

Погляд дворецького красномовно говорив, що спокійніше було б, якби Яна з ним взагалі не зустрічалася, але вона заперечила:

— Навіть якщо у Блеза недобрі наміри, то все одно краще дізнатися які. Обізнаний — значить озброєний.

 

До приходу гостя ще залишався час, і у Яни на вибір було два виключно цікавих заняття: дослідити камінь, який вона позичила у торговця, щоб зрозуміти, що такого в ньому є цікавого, або зайнятися вивченням записів дядечка, які знайшов Боніфас.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍