Читати книгу - "Неідеальна потраплянка, Ліра Куміра"

Розділ 14.2.

- Хто показав? У чому зайшли? - я пересилила свій страх і поставила єдині вірні питання. – Іларію, я тебе зовсім не розумію. Чому ти такий злий? Що я зробила не так? - під кінець я вже плакала, а сльози великими краплями текли по моїх щоках.
І в цей момент погляд імператора прояснився, ніби марення зійшло, і він скоротив відстань між нами. Нахилився до мене, витираючи мої сльозинки пальцями, а губами цілуючи доріжки від них. Руки перемістилися на мою спину, ніжно погладжуючи її:
- Вибач мені, золотце моє. Вибач, я так винен перед тобою. Зірвався. Я гадав, що ти з ним. Я дурень.
- З ким із ним? Що трапилося? - Я перестала хлюпати носом, заспокоюючись.
- Не важливо, я просто ревнивий дурень. Мила моя, солодка дівчинка, - чоловік сильніше притиснув мене до себе, змушуючи моє серце битися, немов божевільне.

Я поклала голову на плече своєму драконові і обняла його у відповідь. І тільки зараз до мене почав доходити зміст його слів: адже він ревнує мене! Виходить, я йому зовсім не байдужа. Чи означало це, що наші почуття взаємні?
- Христино, про що ти зараз думаєш? – голос імператора пролунав тихо.
– Я? - Замислившись, я втратила певний зв'язок із реальністю. - Про нас. Про те, що ти сказав, і про свої почуття до тебе. Поруч із тобою я щаслива. Коли ти так обіймаєш мене, здається, що це найправильніше, що може бути між нами. А ще про те, що ти сказав, що ревнуєш мене, – я раптом захихотіла, розуміючи всю абсурдність ситуації.

А чоловік узяв руками моє обличчя, підводячи, і заглянув у вічі:
- Весело тобі спостерігати, як імператор поводиться, ніби ревнивий бовдур? - В очах чоловіка затанцювали смішки, після чого він пустотливо посміхнувся і поцілував мене.

Спочатку ніжно, ніби пробуючи смак, а потім поцілунок заглибився. Руки Смарагдика гладили мою спину, притискаючи сильніше мене до гарячого тіла. Я обвила руками його шию, відповідаючи на поцілунок з усією пристрастю. Ми цілувалися, розчиняючись один в одному. Очі імператора засвітилися яскраво-зеленим кольором. І я чула, як гулко б'ється моє серце, вторячи серцю чоловіка поряд зі мною.

Його губи перемістилися на мою шию, прокладаючи доріжку з поцілунків до ключиці. Я голосно видихнула, відчувши, як рука Іларія лягла на груди, легенько стискаючи їх та погладжуючи. А я відчувала кожен дотик, ніби на мені взагалі не було одягу. Здається, я застогнала. Не знаю, що сталося наступної миті, але чоловік різко від мене відірвався і відступив крок назад. Він дихав важко, як, власне, і я. А за кілька секунд, заспокоївшись, Іларій промовив хрипким голосом:
- Христино, ти зводиш мене з розуму. Я ніби хлопчисько зриваюся, варто мені торкнутися тебе. Але не зараз, нам варто зачекати. Боже, та я навіть думати зараз не можу. Я розумію, що розрядка потрібна нам обом, але зараз не можна. - Імператор сів на лаву, заплющивши очі. А через кілька хвилин він промовив уже спокійним голосом:
- Зараз тривають важкі переговори з ельфами. Ми зробили невеличку перерву, і я вийшов надвір, щоб зібратися з думками. Тут я побачив тебе, і отаке от... Я скучив, дуже хотів тебе побачити, а тут ти сидиш, чимось захоплена так, що нікого довкола не помічаєш. Оце зібрався з думками, - чоловік весело розсміявся.

Посидівши ще трохи, правитель підвівся і поцілував мою руку:
- Мені пора. Ельфи не чекатимуть, – розвернувся та рушив до замку, насвистуючи якусь мелодію.

Спостерігаючи за цим, я не витримала і розреготалася. З імператором мені не світять нормальні стосунки. За ті двадцять хвилин, що ми провели разом, я відчула весь спектр емоцій: від страху та злості до кохання та ніжності. А ще кажуть, що жінок важко зрозуміти. Тоді що казати про чоловіків?

Відсміявшись, я повернулася до своїх малюнків: підняла той, що з драконом, погладила зображення і тихо вимовила:
- Хто ж ти? І що то була за реакція імператора? - У мене з'явилися нові питання, але відповідей на них так і не було. Втім, мені не звикати.

Взялася за зображення галявини, маючи намір його закінчити. Але як би я не намагалася, думки розбігалися і в мене нічого до пуття не виходило. Вирішивши, що з мене на сьогодні вистачить пригод, я попрямувала до своєї кімнати.

Якби я тільки знала, як помилялася.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍