Читати книгу - "Солдати гріху, Анджей Зем'янський"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Що? Не розумію, що ти кажеш.
– Іронія історії, – повторив той, нібито це було поясненням. – Як ви вважаєте? Ті, що хотіли мене викрасти, не знали хіба, ким я є? – Несподівано він поглянув на поліцейських сполошено і змінив тему: – Ким я був?
– Я так не вважаю, – Потоцька на хвильку замислилась. – Ні. Напевне ні. Звідкіля б вони мали знати?
Марчін тихо зітхнув.
– Господи, якщо то насмішка історії, то найдивніша, про яку можна тільки у сні почути.
Потоцька з Майхржаком знову обмінялись поглядами, і поліцейська спитала:
– Що ти маєш на увазі?
– Нічого. Тільки якусь потворну асоціацію.
– Хмм? – Потоцька походила на ученицю, яку захопили на тому, що вона не зробила домашні завдання, і тепер слухала повчання вчителя, який говорить китайською мовою.
Барський загасив цигарку. Він зробив жест, начебто сам збирався взяти пляшку, мислячи при цьому про щось інше.
– Ні, нічого, справді. Якась дійсно жорстока, потворна асоціація. Докладно всього не пам'ятаю.
– В такому випадку, розкажи про припущення.
– Це жорстоке викрадення, безжалісне вбивство невинних свідків. Мені здається, що це нагадує мені якесь слідство в подібній справі. Тільки двадцять років тому.
Поліцейські завмерли і подивилися на нього, нічого не розуміючи.
Барський стояв у вікні спальні, дивлячись на небо. Світло нечисленних зірок несміливо боролося з безжалісним сяйвом натрієвих ламп, якими освітлювали вулиці. На щастя, ніщо не конкурувало з запахом весни, єдиним слідом, що нагадував його часи. Спити він не міг. Добре, що Майхржак залишив йому пачку "Мальборо" і запальничку, а Еля – сік в кольоровому картонному пакеті і, керована своїми мізерними знаннями про ПНР, банку консервованих огірків. Сама баночка була дуже красивою, якість етикетки, штампування в склі і якихось чудних значків нагадували найліпшу західну продукцію. Але написи були польською мовою, хоча і не всі їх він розумів. З кришкою він боровся добрих хвилин п'ятнадцять, доки не зрозумів, вивчаючи картинки, як ту чортівню треба відкрити. Огірки всередині, однак, мали настільки дивний, рафінований смак, що після першого ж шматочка більше він не міг їх проковтнути. Вони, скоріше, були подібні до солодкуватого десерту, залитого французькими парфумами. Рідина, правда, була чудовою, хоча теж дивною на смак, і несолодкою. Але ж, як Марчін дізнався, вивчаючи написи, виробник гарантував, присягав всім святим, посилався на власну честь, різні комісії та наукові інститути, що всередині немає навіть і сліду цукру. Начебто то було настільки важливим. На щастя, Барський зовсім не знався на вищій органічній хімії і дивувався тільки найбільшому надпису, який заявляв, але на цей раз брехливо, що в пакеті міститься виключно натуральний сік.
Марчін замислився, запалюючи ще одну цигарку. Він чув, що дуже мало ще довідався про цей світ, але ж до нього доходило, що зрозуміти його буде страшенно тяжкою справою. Сам він був з неповної сім'ї (якщо вона колись взагалі була сім'єю) – в документах в місці "ім'я батька" було вписано NN. І не тому, що мати не знала, як звали типа, який спав з нею, просто кожен раз вона називала інше, тому чиновники не вписали жодного. Мати була алкоголічкою, соціалістична держава забрала Марчіна в неї та помістило в дитячому будинку. Тоді йому було менше двох років, так що практично її і не пам'ятав. До того ж, через декілька місяців вона згинула після розлуки попавши по–п'яному під машину. Про це він довідався вже значно пізніше, як і про те, що бідний, зовсім не винний водій відсидів за неї два роки. Бо в житті так воно дивно і складається.
В дитячому домі йому трапилося щастя. Невідомо, чим він заслужив таку милість, але одна з виховательок пригорнула його до себе як власну дитину. То її, власне, він і пам'ятав, як матір. І в якомусь сенсі жив він в тепличних умовах, маючи замінник справжньої сім'ї. Інші діти заздрили йому та намагалися докучати. Тільки це ні до чого не привело. Піклувальниця Марчіна було жінкою досвідченою і розумною, вона вміла душити в зародку агресію щодо хлопця. Однак, він був сам–один. Власне, без приятелів, без великих ворогів, дивний самітник, блукаючий парком з книжкою в руках. Прийомна матір піклувалася про його освіту. Вона дала йому можливість жити у власному світі своїх мрій. З випіками на обличчі він читав все, що попадало йому до рук, а потім в уяві переживав всі історії, становлячись героєм історії, яку власне читав. Уеллс, Жюль Верн, а потім Лем, Борунь з Трепкою, Брошкевич[25] і ціла плеяда творців, що видумували майбутнє. Хлопець був інженером Смітом, пілотом Пірксом, молодим хлопцем, що переживав свій невдалий день на Місяці… І як же сильно він хотів колись стати одним з них. Несподівано він здригнувся. І став! Псякрев! А чи бажав він прокидатися і дивитися за сніданням телестінку?
Марчін пам'ятав, як в дитинстві хотів сам сконструювати таку телестінку. Робити щось власними руками він дуже любив. Це було важко при скромних засобах дитячого будинку, але ж можливе, якщо мав до цього здібності. А у нього вони були. Його телевізор майбутнього був зроблений з двадцяти картонних коробок, прикріплених до стіни в підвалі. Картинку на екрані він намалював сам. Звичайно ж, було зрозуміло, що ніщо на картоні не могло бути рухомим, але він розумно придумав та намалював гігантського розміру телевізійну тестову картинку. Ефект був неймовірний. На жаль, ідея не сподобалася завгоспові. В соціалістичній Польщі навіть такі задумки вважалися небезпечними.
Його прийомна матір швидко піднялася до посади директора дитячого будинку, йому ж припала роль "сина директорки". І йому було добре. Він міг читати і щось майструвати, але ж він повинен був вчити англійську мову на додаткових заняттях в найближчій школі, піти до середньої школи і, взагалі, бути кимось. Він повинен був піти до інституту. Але ж тут…
Директорку дитячого будинку вбили, коли Барський був майже повнолітній. Хтось вдерся вночі, з собою цей "хтось" мав "тяжкий предмет", як ствердила міліція, бо знаряддя злочину так ніколи знайдено не було. Метою, звичайно, був грабунок. Підозрювали когось з дитячого будинку, або ж з найближчого оточення, оскільки злодій знав, де був схований металевий ящичок зі службовими грошима, а нічого більше він і не шукав. Міліція визначила чотирьох підозрюваних. Ніхто з них не зізнався, а доказів не було. Сказати по правді, не було навіть поважних непрямих свідчень. Вся справа, скоріше, була
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Солдати гріху, Анджей Зем'янський», після закриття браузера.