Читати книгу - "Мій коханий ворог, Alek Sandra"

11. Антон

Коли Антон зайшов у готель, жінка на ресепшині привіталася і передала йому бандероль, повідомивши, що вдень її доставив кур'єр. Це здивувало його найбільше, адже він нічого не замовляв і практично ніхто не знав, де він живе... А ще на ній було написано чорним маркером: "Бажано відкрити негайно!"

Він притяг Віолу в свій номер, перед тим, попередивши її  - не робити ніяких дурниць.

- Я маю з тобою серйозно поговорити! - сказав він, коли вони увійшли в його номер.

- Ти забув, нам немає про що говорити?! - вона фиркнула до нього.

- Помиляєшся, є!

- А що тут говорити. Це в тебе амнезія, а не у мене. - вона заділа його за живе.

- Це на що ти зараз натякаєш? - сказав він і відкрив бандероль, можливо там дійсно було щось термінове.

- Поворуши мізками, може... - вона не встигла закінчити, він різко її перебив.

- Щооо? У тебе є син? І його батько я? Що за хрінь?! - він прочитав анонімну записку, до якої були прикріплені ДНК-тест і фото 5-ти річного хлопчика.

- Так... Я... Ти... - вона не могла промовити жодного слова.

- Поясни мені це негайно, чорт забирай! - його очі стали темнішими від злості.

- Твоя амнезія... Чесно кажучи, ми знайомі з тобою давн-н-о... І у теб-б-е справ-д-д-і є си-и-н! - вона побіліла, як смерть і почала затинатися.

- Щоо? І ти тільки зараз мені про це говориш? Віоло, та як ти могла? Ми бачилися з тобою в Маямі і навіть провели разом ніч... Ти могла все мені розповісти, але не зробила цього! - його очі налилися кров'ю.

- Пробач! Я... - вона спробувала усе пояснити.

- Що ти? Ти просто мовчки щезла! Потай сподіваючись, що ми більше ніколи не побачимося! Якби, я не приїхав в Київ, то навіть би не дізнався про сина!

- Твій батько... Я не хотіла...

- Я ще не закінчив! Ти - безсердечна! Ти знала про мою амнезію і всеодно зробила вигляд, що ми зустрілися вперше! Тобі так сподобалося грати з моїми почуттями? Весело було?

- Я не... Пробач, мені дуже шкода!

- Брехуха! Ти уявляєш, як я себе почуваю! Мною наче погралися й викинули! Вже цілих 5 років - я батько, але навіть уявлення не маю про існування сина!

- Я хотіла сказати, але ти б мені не повірив...

- Мовчи! Де мій син? Я хочу негайно його побачити!

- Ти не можеш, він думає що ти помер!

- Що? То ти вже навіть поховала мене?

- Антон, я не мала вибору... Твій батько... Ти...

- Я маю побачити сина! І ти не заборониш мені! Я його біологічний батько, чорт забирай!

- Ні... Я не дозволю...

- Ось, як ти заговорила! Тоді я зроблю все законним шляхом! Я заберу його через суд!

- Ні... Ти не посмієш його забрати!

- Ще й як посмію! Ти мабуть забула, я юрист, щей, в біса - найкращий!

- Ти не можеш... Він зовсім тебе не знає...

- Якраз і познайомимося! Він - мій син! І житиме зі мною! Я все зроблю для цього!

- Антоне, благаю... Я цього не переживу..! - в її очах читався страх і вона ледь стримувалася, щоб не розплакатися.

- Ти сама винна! Якби ти все мені розповіла... Якби ти не брехала йому, що його тато помер... Якби ти дозволила нам просто зустрітися...

- Будь ласка, не роби цього... Просто забудь про нас, живи своїм життям! - вона крізь сльози благала його, але він був рішучий.

- До зустрічі в суді, Віоло. - він відкрив їй двері, щоб вона могла залишити його в спокої. В його очах читалась байдужість і злість. Він злився на неї, та як вона посміла так з нього знущатися... Робити вигляд, що не знає... Гратися з його почуттями... Брехати сину, що він помер... Коли от він, живий-живісінький... Як вона могла заборонити йому зустрітися з сином? Як вона взагалі посміла задіти його самолюбство? Йому було боляче...

- Я тебе ненавиджу! - випалила вона і вибігла з номеру. Як він посмів виставляти претензії та ультиматуми, коли це він забув її! Як він посмів їй погрожувати відібрати сина? Сина, якого вона любила більше всього на світі! Егоїст! Сволота! Покидьок! Безсердечний негідник! Він навіть не дав нічого їй пояснити. Не вислухав її. Хіба він хоч раз задумувався про те, як почувалася вона... Як почуватиметься Святослав, коли дізнається, що тато несподівано воскрес? Він не посміє його забрати! Я не дозволю! Хоче війни, буде йому війна! Від сьогодні, ми - вороги...

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍