Читати книгу - "Барсику, де мій заєць?, Тіна Вітовт"

13.1

Одужання прийшло швидко. Навіть неочікувала, що так легко вичухаюся з болячки. Тільки ще була деяка слабкість. Так що про тренування і не могло бути і мови. І це стосувалося всіх тренувань, як фізичних, так і магічних. Коливання моїх сил регулювали близьким перебуванням один біля одного.

Та все ж Яру приходилося відлучатися, тоді мене рятували книжки. Лісова бібліотека вбільшості складалася з посібників про тварин, рослини та медицини. Ні тобі романів про кохання або пригоди, хоча були фентезійні твори про переміщення між світами, вони то мене і зацікавили. Ну і ще кілька посібників вирішила прочитати, так для загального розвитку, вони не завадять.

Доки я відпочивала з книгами, та набиралася сил, Барс ходив на полювання. Так як за час мого "сну-марення", запасів нашої дичини відчутно поменшало, а їсти щось потрібно. Одними кашами ситий не будеш, але після відсутності їх у моєму раціоні більше місяця, ішли за милу душу. Як добре що ми перебралися до будинку.

Мені стає моторошно, коли я думаю, а що було б якби я була одна посеред лісу, у наметі... Аж мороз по шкірі пройшов подумавши про мої перспективи за подібного розкладу речей. Отак заснула, побрела у свої хвилі... А повертатися не факт чи було б куди. Бррр...

Як добре, що я зустріла Барсика. Що він перебив мені полювання, сполохавши зайця, а я нахабним чином забрала у нього з-під носа косулю. Ай я молодець, розумничка, врятувала сама ж себе, зв'язавшись із Барсиком. От зі "сну-марення" мене кликав, не втомлювався, витягнув, можна сказати, із непритомного стану.

Де ще знайдеш такого "лікаря" чудового? Вірно тільки в лісі, і тільки мені так пощастило. Он героїні роману, котрий читаю, ботан якийсь попався, про зірки все розповідає, ніби їй є діло до того сузір'я. От мені Барсик розповідав про полювання, не кажіть що дурня та нудно, дуже навіть цікаво, я і сама мисливець.

Хоча я не зовсім упевнена, що це був сон, швидше подорож у іншому вимірі. Про свої походеньки у прозорому астральному стані ще не розповідала Барсику, не випало можливості. Відчувала, що він допоможе мені розібратися, тільки з чого ж оповідь розпочати.

Зізнатися важко, я боюся насмішки, та переконань що мені все привиділося, що це була така собі гра хворої фантазії. Щоб не подумав, що начиталися романів, і в самої бурхлива фантазія розігралася. Та ні, не скаже він мені такого, от колишні кавалери могли, а Барсик ні. Він спершу все ґрунтовно проаналізував би, перед тим як піддавати сумнівам. І не важливо, що знайомі ми мало, я у ньому впевнена, не підведе, раз уже витягнув із безодні, та життя врятував.

Замріялася, та не почула, коли він і повернувся. Зовсім вже розімліла біля нього, пильність свою втратила. Не можна так себе підставляти. Це тут, у будинку, ми під захистом, а що буде, якщо проґавлю небезпеку у лісі? Оце вже може вилитися у реальні проблеми.

А зараз Барсик, стоїть спершись плечем на одвірок, розглядає мене, посміхається. Що його так могло розвеселити? Не сказала б що я схожа на клоуна чи актора комічного жанру.

- Ти так смішно дуєш губки, що тебе так засмутило? Буквально хвилину тому у тебе було таке замріяне обличчя, що я не зміг не замилуватися тобою, ти аж світилася з середини, чарівне видовище... - легко посміхаючись промовив.

Це що комплімент? Барсик, мені зробив комплімент, правда ущипнув перед тим, але то таке, нічого страшного, переживу, не вперше та і не востаннє. Раніше від нього такої розкоші рідко коли можна було дочекатися. Що ж змінилося?

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍