Читати книгу - "Його зухвала дівчинка, Джулія Ромуш"

Розділ 11.1

Бачу, як ця вівця почервоніла від злості й насолоджуюся своїм секундним тріумфом, добре запам'ятовую його в пам'яті, тому що чудово розумію, що зараз її курячі мізки почнуть обробляти інформацію. Виявлять образу і почнеться гармидер.

Ось уже й очі її витріщатися починають, здається, моя пропозиція про угоду була пропущена повз вуха, тому що бойова вівця вже готується на мене нападати.

Ну ось чому у мене постійно ось з такими як вона проблеми? Ніколи не вміла таких “теличок” оминати й скромно мовчати. Мій язик сам, без мого наказу завжди молов все, що хотів, а потім уже п'ята точка віддувалася за наслідки.

Але ось у випадку саме з нею мені хотілося вжалити якомога болючіше, тому що вона дратувала мене до неможливості. А, ну і звичайно... Я не дам себе образити! Нехай хоч її татко лиже дупу самому ректорові й ночує в його заміському будинку. Мені глибоко начхати на те, чому у цього мужика така влада в універі, але пригнічувати мене і валити тільки за те, що його чадо вирішило, що може безкарно творити будь-яку чортівню, це вже занадто!

- Ти ким себе уявила?! - Кричить так, що навіть вищить, а я кривлюсь від такого жорсткого ультразвуку.

Хочу вже відкрити рота і відповісти, як у їдальню завалює Роберт власною персоною, швидко окидає картину перед його очима і голосно присвистує.

- А я дивлюся ви нерозлучна парочка, - хлопець розтягує губи в неприємній усмішці, а я лише закочую очі й видаю щось на кшталт "ага, прямо нерозлийвода".

- А тобі приплачують, щоб ти за нею хвостиком бігав? - Не витримує ця вівця і вже намагається кинутися на Роба, точніше робить один невпевнений крок у його бік й відразу відстрибує назад, бо хлопець поглядом попереджає, що робити цього не варто.

- А що твій залицяльник навіть від доплати відмовився? - Вилітає з мого рота швидше, ніж встигаю прикусити язик. Ну бісить вона мене до неможливості, нічого не можу з собою вдіяти.

- Ти в мене дочекаєшся, курка обскубана! - Знову крякає в мій бік і бризкає слиною.

- А що в тебе, крім татка тут ще хтось є? - Я роблю великі очі й хапаюся за голову, - є чим мене залякати?!

- Ти скоро вилетиш звідси до біса! Я особисто викидатиму твої речі з вікна гуртожитку! - Вона вся йде багряними плямами й починає кричати настільки голосно, що навіть її подружки кривитися починають, а Роб у цей час показово голосно позіхає, дає зрозуміти, що цей концерт його втомлює. Теж мені залицяльник, викинув би вже звідси цю істеричку і нагодував би мене! Так ні, стоїть та спостерігає!

- Щось новеньке є? Це я вже вчора чула, - складаю руки на грудях. Ну а що? Справа вже зроблена, на пару я запізнилася, здається, ворога в особі її татка вже собі нажила. Що може бути гірше?

- Побачиш, дуже скоро тебе звідсіля виженуть. А я сміятимусь останньою!- Гордо вимовивши цю фразу, курка різко розвертається і прямує геть з їдальні, вся її орда поспішає за нею, а я нарешті полегшено видихаю.

- Ну дякую, - розвертаюся до Роба і примружуюсь, - ти мені так допоміг, що я навіть не знаю як дякувати. - Не стримуюсь від того, щоб не підчепити хлопця.

- Можна на колінах, - вимовляє з серйозним виразом обличчя і робить до мене крок.

- Чого? - Я відразу витріщаю очі й перестаю посміхатися, він зовсім берега поплутав?

- Зазвичай мені дякують на колінах, - хлопець шкіриться і наближається впритул, - а зараз кидайся за кавою, я чекатиму тебе за столом.

- А ти випадково не очманів, Робі?! - Шиплю у відповідь і хочу вже зірвавшись з місця просто звідси піти, сьогодні явно не мій день, як хлопець стискає пальці на моєму лікті та притягує ближче до себе.

- Я так розумію, що ти сьогодні прогаяла свій шанс, якщо ти не на парі, то тебе з неї виставили? - Стискаю зуби й хочу його послати, але здоровий глузд нагадує мені про те, що він саме той, хто зможе розв'язувати мої проблеми.

- Викладач виставив мене з аудиторії, хоча я зайшла на неї разом з дзвінком!

- От скажи мені - ти якісь курси закінчувала по тому, як все швидко і весело проґавити чи сама навчилася?!

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍