Читати книгу - "Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи, Сергій Миколайович Поганий"

пожежники на даху, звичайною пожежею не назвеш. Через кілька днів Прищепа згадував: «Коли я піднявся нагору, побачив, що дах частково пошкоджено, а де-не-дне він узагалі провалився. Ближче до краю даху 4-го енергоблока я помітив, що стеля зайнялася. Я хотів пробратися туди, однак дах почав хитатися. Тоді я повернувся і пішов уздовж стіни, рухаючись біля труби з водою для пожежогасіння. Наблизився до епіцентру полум’я і, — оскільки під’єднати пожежний рукав було неможливо, — почав засипати вогонь піском».

Леонід Шаврей також згадував, як гасив полум’я без використання води: «Ми намагалися збити вогонь за допомогою брезентових пожежних рукавів. На даху було проведене водопостачання для гасіння пожежі, а в контейнерах були пожежні рукави, які ми, власне, й використовували для боротьби з полум’ям... При використанні води могло статися коротке замикання, адже на даху були діри... Гасили вогонь рукавами і намагалися затоптати ногами». Наперекір усім правилам безпеки дах, на якому працювали пожежники, був покритий бітумом, легкозаймистим нафтопродуктом. «Рухатися було важко, адже бітум на даху розплавився, — говорив потім Шаврей. — Температура зашкалювала... А за найменшого її підвищення бітум миттєво спалахував... Зробивши один крок, ви вже не могли зробити другий — взуття приставало до поверхні... Окрім того, увесь дах було завалено сріблястими шматочками якогось матеріалу. Ми відфутболювали їх у бік. Спершу здавалося, що вони просто валялися навколо, проте вже за мить вони займалися».

Матеріалом, який відкидали Шаврей і Прищепа, було не що інше як шматки графіту та нутрощі реактора. Ці радіаоктивні відламки опромінювали все навколо і насамперед — членів пожежної бригади, які не мали ані відповідних приладів для вимірювання рівня радіації, ані належного спорядження для захисту від опромінення. Навіть незважаючи на сусідство їхньої пожежної частини з атомною електростанцією, хлопців готували для гасіння повсякденних пожеж у звичайних будинках. Ніхто з них навіть гадки не мав, що вогонь, якому вони протистояли тепер, відрізнявся від звичайного полум’я і міг бути радіоактивним. З підвищенням температури Шаврей і Прищепа скинули з себе частину спорядження. «Температура зростала і дихати ставало дедалі складніше. Ми розстебнули спорядження, зняли і відклали шоломи», — пояснював Шаврей. Самі того не знаючи, вони викликали оплески людей, які спостерігали за ситуацією на землі. Рибалки на сусудіньому водоймищі — свідки цієї сцени — були вражені. «Він скинув свій шолом! — прокричав хтось. — Фантастика! Справжній герой!»

*

У Прип’яті Людмила Ігнатенко, дружина Василя Ігнатенка, командира відділення 6-ї пожежної частини міста Прип’яті, прокинулася від шуму під своїми вікнами. Як і деякі інші молоді пожежники із сім’ями, Василь і Людмила проживали у кімнаті безпосередньо над гаражем частини. Тієї ночі Василь заступив на чергування, а тому дружина видивляла його з вікна. Чоловік був унизу, сідав у пожежний автомобіль. «Зачини вікно і лягай спати! — крикнув він Людмилі. — Біля реактора пожежа, я скоро повернуся». Людмила поглянула на АЕС і побачила вогонь над 4-м енергоблоком. «Усе буквально сяяло, — пригадувала вона, — ціле небо. Високе полум’я. І дим».

Пожежні машини виїхали з гаража і направились у бік атомної електростанції. За головного був 23-річний лейтенант Віктор Кібенок. Випускник Черкаського пожежно-технічого училища МВС СРСР, яке він закінчив 1984-го (через рік після Правика), Віктор відповідав за зразковий підрозділ. Всі підлеглі були більш-менш одного віку з Кібенком. З багатьма, включаючи Василя Ігнатенка, він дружив. Сам Ігнатенко, атлет зі званням «Майстер спорту СРСР», був старшим за Кібенка на два роки. Їхні сім’ї проводили свята разом, а дружини товаришували між собою. Сьогодні ж двоє чоловіків заступили на одну зміну і тепер прямували до ЧАЕС.

Лейтенант Кібенок прибув на станцію о 1:45, через сім хвилин після приїзду караулу Правика. І оскільки Правик зі своїм людьми гасили пожежу на даху турбінного відділення, новим пріоритетом став дах реакторного відділення 3-го енергоблока, який загорівся від вибуху на сусідньому 4-му енергоблоці. Будівництво енергоблоків поряд одне з одним дозволяло зекономити гроші, адже вони мали спільну вивідну трубу та інші системи. Проте зараз таке «сусідство» призвело до лиха. Кібенок, Ігнатенко і члени їхньої команди під’єднали пожежні шланги до гідрантів і труб на стінах будівлі реактора, після чого піднялися на дах по драбинах, що прилягали до будівлі. Чергове небезпечне завдання, ураховуючи, по-перше, повне екіпірування пожежників, і, по-друге, висоту будівлі, яка становила майже 72 метри. З даху 3-го енергоблока перед ними відкрилося жахливе видовище зруйнованого реакторного відділення, охопленого полум’ям. Пожежники знайшли шланги, закріплені на даху, під’єднали їх до труб на стіні і почали гасити вогонь.

Незабаром до караулу Кібенка на даху реакторного відділення приєднався Правик. Його підлеглі, включаючи Леоніда Шаврея, уже справилися з пожежею на даху турбінного відділення, а тому тепер Володимир міг допомогти Кібенку. Ті, хто залишався на землі, бачили, як Правик піднявся по пожежній драбині спочатку до машинної зали, а звідти — до вершини відділення 3-го енергоблока. Віднині полем битви пожежників стало місце біля основи вивідної труби. Дехто з них, як Ігнатенко, стояв із рукавами для гасіння, а дехто змахував з даху шматки графіту, навіть гадки не маючи, що графіт, викинутий з реактора, вбивав усе навколо своєю радіацією. Пожежники переймалися лише одним — отриманням нового вогню, який спалахував від надзвичайно розпечених шматків графіту.

Майор Леонід Телятников, начальник воєнізованої пожежної частини № 2 і безпосередній командир Правика, міцно спав у своїй квартирі у Прип’яті, аж раптом задзвонив телефон. Черговий офіцер повідомив, що на атомній електростанції сталася пожежа. Телятников вийшов у відпустку, однак наразі це вже не мало ніякого значення: він повинен допомогти своїм людям на станції. Оскільки було залучено всі пожежні машини, Телятников зателефонував у відділення міліції з проханням надіслати авто. У міліції погодилися і на АЕС Леонід прибув уже о 1:45, фактично одночасно з караулом Кібенка. Телятников побачив зруйнований 4-й енергоблок, побачив вогонь заввишки до двох метрів, що перекинувся на дах 3-го енергоблока. Куди ще поширилася пожежа? Перші кілька хвилин після прибуття Телятников, як і Володимир Правик, провів, оглядаючись навколо та оцінюючи ситуацію.

Уже біля стін турбінного відділення він зустрів Леоніда Шаврея з караулу Правика, який спустився з даху, щоб захопити ще один пожежний рукав. «Леоніде Петровичу, там пошкоджено силові кабелі. Вони могли вбити мене», — випалив Шаврей, маючи на увазі знищені лінії електропередач і електричні проводи, які звисали з того, що залишилося від стін 4-го енергоблока. «Але ж не вбили. Ти живий», — відповів Телятников, поцікавившись, де перебуває Правик. Леонід Телятников хвилювався за молодого лейтенанта і за