Читати книгу - "Барва чарів"

за край. Стояли будинки. Була навіть малесенька річка, що перевалювалася за край водоспадом, якого так розхльостував вітер, що він досягав землі вже як дощ.

Кілька кроків під плоскогір’ям зяяли численні печери — звичайні на вигляд, грубо видовбані, тож цього свіжого осіннього ранку Змієгір нависав над хмарами, наче велетенський голубник.

А це мало означати, що розмах крила тих «голубів» був мало не вісімдесят ліктів.

— Я так і знав, — сказав Буйвітер. — Ми в сильному чарівному полі.

Двоквіт і Грун пороззиралися по тій маленькій улоговині, у якій вони зробили собі опівденну зупинку, і переглянулися.

Коні тихо паслися на рясній траві край струмка. Поміж кущів пурхали жовті метелики. Пахло чебрецем та гули бджоли. На рожні злегка шкварчали дикі свині.

Грун знизав плечима і продовжив змащувати олією свої біцепси. Вони аж виблискували.

— Як на мене, то все нормально, — сказав він.

— А підкинь-но монету, — мовив Буйвітер.

— Що?

— Ну ж бо, підкинь монету.

— Добре, — відповів Грун. — Якщо тобі від того стане легше.

Він сягнув у свій гаманець і витягнув жменю дрібних монет, які він нахапав у різних королівствах.

Грун обережно вибрав сірий зклотійський чвертьйотник і поклав на фіолетовий ніготь свого великого пальця.

— Обирай, — сказав він. — Лице чи… — подивився на зворотний бік монети й сильно зосередився, — якась риба з ногами.

— Коли буде в повітрі, — відповів Буйвітер. Грун посміхнувся й сіпнув великим пальцем. Йот злетів і завертівся.

— Ребро, — сказав Буйвітер, навіть не дивлячись.

Чари не вмирають. Вони лише згасають.

Ніде на блакитному роздоллі Плаского світу це не було так очевидно, як на тих землях, що стали ареною великих боїв Чарівницьких війн, які точилися невдовзі після Створення. У той час магія у своєму первинному вигляді була широко доступна й завзято використовувалася першими людьми у війні проти богів.

Конкретні причини Чарівницьких війн забулися з плином часу, але філософи Плаского світу погоджуються в тому, що невдовзі після свого створення перші люди небезпідставно розлютилися. Услід за цим почалися великі та полум’яні бої: сонце кружляло по небу, кипіли моря, землю спустошували небачені урагани, дивним чином з’являлися маленькі білі голуби в людському одязі, навіть постала загроза стабільності самого диску (який так і несли космосом чотири велетенські слони верхи на черепасі). Через це Прадавні Всевишні, перед якими схиляються навіть боги, вдалися до жорстких дій. Богів прогнали на висоти, людей переробили набагато меншими, а з землі витягнули велику кількість дикої магії.

Утім, це не розв’язало проблему тих ділянок на Диску, які під час війни зазнали прямого удару заклинань. Чари згасали повільно, тисячоліттями, вивільняючи міріади субастральних часточок, які сильно спотворювали довколишню дійсність…

Буйвітер, Двоквіт і Грун дивилися на монету.

— Отже, ребро, — сказав Грун. — Ну, ти ж чарівник. То й що?

— Я не роблю… таких чарів.

— Тобто не вмієш.

Буйвітер змовчав, бо то було правдою.

— Спробуй ще раз, — запропонував натомість.

Грун вийняв жменю монет.

Перші дві приземлилися як зазвичай. Так само й четверта. Третя впала на ребро й так зависла. П’ята перетворилася на маленьку жовту гусінь і поповзла геть. Шоста на найвищій точці польоту видала різке «тиньк!» і зникла.

За мить почувся короткий ляскіт грози.

— Гей, та була срібна! — вигукнув підводячись Грун і почав вдивлятися вгору. — Ану верни її!

— Я не знаю, куди вона поділася, — втомлено відповів Буйвітер. — Можливо, ще летить далі. У всякому разі ті, які я підкинув нині вранці, не вернулися досі.

Грун ще вдивлявся в небо.

— Що? — озвався Двоквіт.

Буйвітер зітхнув. Він саме цього й боявся.

— Ми забрели в зону з високим рівнем чарів, — сказав Буйвітер. — І не питай мене як. Колись тут, напевно, утворилося надзвичайно потужне магічне поле, а ми тепер відчуваємо наслідки.

— Точно, — сказав кущ, який проходив повз.

Грун різко опустив голову.

— Тобто це одне з таких місць? — спитав він. — То вибираймося звідси!

— Правильно, — погодився Буйвітер. — Якщо підемо по своїх слідах, то, може, нам це й удасться. Можна зупинятися приблизно через кожну милю й підкидати монету.

Він швидко встав і почав збирати речі у свої сакви.

— Що? — сказав Двоквіт.

Буйвітер спинився.

— Слухай, — різко мовив він. — Просто не сперечайся. Гайда.

— Але ж усе ніби нормально, — промовив Двоквіт. — Просто тут трохи мало ознак життя та й усе…

— Так, — сказав Буйвітер. — Хіба ж не дивно? Ходімо!

Високо над ними почувся якийсь шум, наче по мокрому камені ляснули шкіряним паском. Над головою Буйвітра промайнуло щось прозоре й невиразне, здійняло кушпелу попелу від вогню, а свиняча тушка злетіла з рожна і стрімко понеслася в небо.

Вона накренилася, щоб не зіткнутися зі скупченням дерев, далі вирівнялася, з риком покружляла й подалася в доцентровому напрямку залишаючи за собою слід із крапель гарячого смальцю.

— Що тепер вони роблять? — спитав старий.

Діва глянула в магічну кулю.

— Швидко рухаються докрайово, — відповіла вона. — Крім того, той ящик на ніжках досі в них.

Старий видав смішок, дивний тривожний звук для цього запиленого темного склепу.

— Груша премудра, — сказав він. — Дивовижно. Гадаю, вона буде наша. Будь ласка, простеж за цим, дорогенька… доки вони ще в межах твоєї сили, мабуть.

— Мовчи! Бо…

— Бо що, Ліссо? — промовив старий (у слабкому світлі видавалося щось чудернацьке в тому, як він розвалився в кам’яному кріслі). — Якось ти вже вбила мене, пам’ятаєш?

Вона пирхнула й підвелась, презирливо відкидаючи назад своє волосся — руде, з золотими переливами. Настоячи Лісса Змієкуп мала абсолютно приголомшливий вигляд. До того ж вона була майже гола, якщо не брати до уваги кілька клаптиків найлегшої кольчуги і верхових веселкових чобітків із драконячої шкіри. З одного чобота, неначе спис, стирчав довгий батіг, покритий маленькими сталевими шипами.

— Моєї сили цілком вистачить, аби впоратися з ними.

Невиразна постать кивнула, або принаймні хитнулась.

— Ти постійно це кажеш, — кинув він.

Лісса фиркнула й покрокувала зі зали.

Її батько навіть не глянув їй у слід. Однією з причин цього, звісно, стало те, що він умер три місяці тому і його очі були не в найкращому стані. А ще, оскільки був