Читати книгу - "Темрява під ліхтарем, Олександр Бабич"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тетяна теж здивовано поглянула на нього, розгублено переминаючи в руках вільний кінець мотузки, якою вони мали б бути прив’язані один до одного:
“Я була впевнена, що ти йдеш позаду…”
Олексій глянув на них з сумішшю розгубленості та подиву. Він зрозумів, що темрява не просто фізична - вона роз’єднувала їх, гралася з їхніми почуттями, заставляючи бачити те, чого не було - так само, як вони нещодавно бачили Вову і думали, що він йде поруч…
“Ти був там - позаду... З нами, але водночас і не з нами. Ти, і разом з тим не ти. Як примара,” - прошепотіла Ірина, здригаючись від власних слів.
Олексій ще раз оглянув пристрій у своїх руках, підняв його й показав друзям:
“Може, це допомогло мені вас знайти. Схоже, батьків прилад знову нас врятував. Ми маємо довіритися йому.”
Після короткої паузи всі кивнули. Їхня рішучість зросла, і вони рушили далі, тепер уважніше поглядаючи один на одного, наче перевіряючи матеріальність кожного з них. Тепер, коли друзі відчули, що очі можуть їх підводити, і той, хто йде поруч може виявитися зовсім не тим, напруга та нервовість в команді значно зросли, і Олексій зрозумів, що не може більше уникати розмови про непорозуміння й конфлікти, що вирували між ними. Напруга накопичувалася, як темні хмари перед бурею. Оскільки тепер вони знову були зв’язані однією мотузкою, й небезпеки загубитися більше не було, він зупинився. Андрій, Тоха і Тетяна зупинилися поруч із ним, і хоча вони фізично були близькі один до одного, кожен відчував якусь емоційну відстань - наче темрява прагнула роз’єднати їх.
“Що це в біса з нами коїться?” - почав Андрій, голос його був надтріснутий, але наполегливий. - “Ми вже не та команда, якою були раніше. Ми підозрюємо один одного, сумніваємось, що ми ті, хто ми є. Ми забули Вову? Забули чому ми тут?”
Тетяна опустила голову, втома і розгубленість відбивалися на її обличчі. “ Я... я не знаю, Андрію. Це... ця подорож, ця темрява. Вона впливає на нас. Вона роз'їдає нас зсередини. Я вже сама не певна, що я - це я.”
Тоха стояв осторонь, замислений і мовчазний, дивлячись у порожнечу перед собою. Його звична спокійна впевненість кудись зникла. Здавалося, що всі їхні внутрішні демони, які до пори сиділи тихенько десь в головах, лиш нашептуючи іноді якісь чорні думки, вирвалися назовні.
“Ми не можемо так далі продовжувати,” - нарешті сказав Олексій, виринаючи зі своїх роздумів. - “Я знаю, що вам страшно. Мені теж. Але ми не можемо зупинитися зараз. Я відчуваю, що ми наближаємося до чогось важливого. Ми просто повинні триматися разом, довіряти і вірити один в одного.”
Він подивився на кожного з них. В очах Тетяни він побачив втому, у Тохи - сумніви, а в Андрія - незвичну для нього злість. Проте попри це все, він все ж таки побачив і щось більше - бажання продовжувати. Бажання довести справу до кінця, не зважаючи на страхи та внутрішні конфлікти. Врешті решт, вертати назад вже було пізно, та й знайти зворотній шлях вони вже навряд чи змогли б…
“Ти розумієш, що ми вже не ті, що були?” - тихо запитала Тетяна, дивлячись прямо на нього. - “Ця подорож змінює нас, і я не впевнена, що в кращий бік. Хтось колись говорив, що сенс подорожі - в ній самій, але я не певна, що це той випадок. Краще б нам вже скоріше знайти те, що ми шукаємо, бо довго ми так не протягнемо.”
“Я знаю,” - відповів Олексій, стиснувши кулаки. - “Але ми маємо продовжувати. Вова цього хотів би. Ми всі цього хотіли. А темрява… вона тут, щоб випробувати нас. І ми маємо її подолати. Треба йти далі!”
Його слова прозвучали як наказ, але в них була та іскра, яка запалила решту. У цю мить вони зрозуміли те, що давно знали, але не хотіли й боялись розуміти - що шляху назад вже немає. Вони йшли далі - у темряву, до власних страхів, до випробувань, але й до істини, яку їм належало розкрити. До батька Олексія та Ірини, якого вони сподівались відшукати в цих моторошних землях, огорнутих темрявою.
Того дня кожен з них зробив вибір. Вони могли залишитися у своїй пітьмі, страхах і сумнівах, або кинути виклик темряві, ризикуючи втратити себе, але знайти щось більше. Кинути виклик темряві разом. І вони обрали друге.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Темрява під ліхтарем, Олександр Бабич», після закриття браузера.