Читати книгу - "Матір, Кайла Броді-Тернер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– До Лів. Хочеш зі мною? Вона буде тобі рада.
– Я вже записався на завтра. – посміхнувся він. – Попросив Ерла доглянути за за баром.
– Гаразд. Тоді, я поїхала.
Приватна клініка, де лежала Лів, була практично за містом. Вона лежала в елітній палаті з телевізором і маленьким холодильником. Я привезла їй кілька її улюблених йогуртів і фрукти.
– Привіт, матусі.– посміхнулася я, заходячи в палату.
Лів просяяла.
– Джекі! – вона обійняла мене, не встаючи з ліжка, тримаючи в руці пудинг і ложечку.
Вона, сяючи, розповідала мені про результати якихось перевірок, аналізів та іншого, в чому я не сильна, єдине, що я зрозуміла на словах, але й близько не розібрала на власні очі, це знімок УЗД. Обожнюю людей, які, дивлячись на них, розповідають, що ця плямочка, що нагадує бульбашку в кулері з водою, схожа на когось із батьків, обговорюють, чи це носик, чи губки, або ще що. Але мені приємно, що Лів так сяє. У неї вже ледь помітно животик і вона з такою теплотою його погладжує. Я пробула в неї трохи більше години. Вона говорила по телефону. Я так зрозуміла це її мама. Лів мало розповідала про свою сім'ю. Хоч ми і близькі, вона залишається трохи потайливою. Мені здається, я порівняно з нею, людиною, перемотаною ланцюгом із замком, у моральному сенсі, просто вивалюю на людей вміст своєї білизняної полиці. До речі, привіт, як вам там під моєю піжамою з логотипом Ролінг Стоунс?
Я саме їла яблуко, коли помітила на підвіконні каталоги з дизайну інтер'єру. Лів ремонт затіяла?
– Усе гаразд, у нього вже є сердечко. Повірити не можу. Що? Стів? Гаразд... ем, біжи. І я тебе.
Вона поклала слухавку і почала задумливо гладити свій живіт.
– Що це? – запитала я, підносячи їй журнал. – Ремонт робити зібралася?
– Ага, це я дитячу починаю облаштовувати, а заразом і щось у квартиру приглядаю. До речі, у мене там зараз ремонтники. Ти можеш приходити контролювати там? Хочу в'їхати з малюком і щоб нічого не нервувало, на все дивлюся і все подобається, навіть те, що раніше дратувало, а твоєму смаку я довіряю.
Я посміхнулася.
– Звичайно.
Минув не один місяць, коли ремонтники підібрали правильний колір для стін. Я підібрала легкі шторки і ролет у літачки. Ліжечко було зі світлого дерева, бюджету, який дала Лів, вистачало з головою, і я купила йому нове ліжечко, воно було світлим і з натуральних тканин. Сьогодні я купила ліжечко для дитини старшої, воно було за акцією з самокатом і було у вигляді червоної машинки. Думаю, коли малюк виросте, йому сподобається таке ліжечко. А попереднє можна буде вигідно штовхнути на Ібеї. Я завжди буду крутитися поруч і допоможу їм у цьому.
Я саме приклеїла в папку зі звітності витраченого бюджету чек, де вказано що і за скільки я купила. Лів жодного разу не дивилася цю папку, але думаю їй буде спокійніше, що я ці гроші не проїдаю. Я взяла папку з собою і сіла в машину. Дорогою заберу Монті і Брендона, так–так, Брендон приїхав на кілька тижнів. Сівши в машину, я глянула в дзеркало заднього виду і підвела свої губи, а потім поїхала до будинку Монті. Він сидів зовні на лавочці, а Брендон тріщав по телефону. Я просигналила і обидва глянули в мій бік. Вони залізли в машину і ми поїхали в клініку. Брендон вмовив мене залишити увімкненим Адама Ламберта. І почав підвивати йому, стукаючи по кріслу. Лів гуляла на подвір'ї клініки, тут росли фруктові дерева і було багато крамничок, на ній була піжама і халатик, а животик, так і норовив вистрибнути. Вона обійняла нас, і ми прогулялися разом.
– Я б хотіла, щоб ти була хрещеною йому. Ти не проти? – вона взяла мене за руку.
– Жартуєш? Звісно ні!
Я посміхнулася. Очманіти, я – хрещена!
– Ну, і скільки йому ще сидіти ув'язненим? – запитав Монті.
– Ще два з половиною місяці.
– Чекаю не дочекаюся, коли зустрінуся з тобою. – посміхнувся Брендон, нахилившись до її живота.
Два з половиною місяці, боже, це приголомшливо. Ми часто базікали по телефону до стану відрубу.
– Ми з маленьким уже дуже прагнемо побачити наш новий дім.
– Все майже закінчено, Лів. Так, що скоро.
– Я знала, що ти впораєшся. І знаю, що нам дуже сподобається.
– Ти вже думала, як його назвеш?
– Ні. Але я думаю, я подивлюся в його очі і перше ім'я, про яке подумаю,
буде його.
Я посміхнулася.
– Сподіваюсь ти не подумаєш про мого колишнього, коли побачиш малого.
Лів захихотіла.
– Ну, що матусю, лягай спати.– зітхнула я.
– Ти теж, хрещена матусю!–захихотіла Лів.– Завтра нам потрібна буде допомога.
– Лікарі кажуть, що це вже завтра?
– Вони тільки прогнозують.
Ми попрощалися і несподівано пролунав другий дзвінок. Вінсе? Я очам
своїм не повірила, я тільки зуміла про нього забути і ось він.
– Пухкий ротику!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Матір, Кайла Броді-Тернер», після закриття браузера.