Читати книгу - "Моральні листи до Луцілія"

то це вже твоя добра воля. Живіт, кажу, глухий до настанов — він вимагає, кричить. І все ж це не дошкульний лихвар: він тобі не спорожнить гаманця, якщо даси йому, скільки винен, а не скільки можеш.

Бувай здоров!

Лист XXII

Сенека вітає свого Луцілія!

/1/ Ти, врешті, розумієш, як тобі потрібно вирватись із тих своїх, наскільки величних для ока, настільки нікчемних для душі занять. От лиш запитуєш, у який спосіб цього домогтись. Іноді треба бути на місці й поглянути, аби дати пораду. Лікар не може тільки з листів визначити, коли хворому краще братись до їжі, коли — купатися; він мусить намацати живчик. Є ж давня приповідка: «Гладіатор на арені вирішує, що робити». Вираз обличчя, порух руки, нахил тіла — все це ловить бистрим оком супротивник, аби знати, як діяти. /2/ Можна як усно, через посередника, так і письмово викладати загальні настанови, коли йдеться про те, що прийнято робити, що варто робити; й не тільки відсутнім, але й нащадкам зазвичай даємо такі поради. А от щодо того, коли або в який спосіб потрібно робити, то тут ніхто не дораджуватиме звіддаля: мусимо зважити на обставини. /3/ Треба бути не лише присутнім, але й пильним, аби спостерегти перебіжну нагоду[97]. Тому стеж за нею, а вгледиш — не пропусти й з усіх сил намагайся вихопитись із тих цупких своїх обов’язків. Ось послухай мій вирок: гадаю, мусиш полишати або те життя, яким живеш нині, або життя взагалі. Та водночас раджу обрати лагідний шлях. Те, чим так нещасливо ти обплутав себе, радше розв’яжи, ніж маєш розірвати. Хіба що жодним способом не вдасться розв’язати, тоді вже обривай. Навіть найбоязкіший волів би раз упасти, ніж мав би все життя висіти. /4/ А тим часом, щонайголовніше, не обкладай себе новими клопотами. Достатньо тобі тих, до яких опустився, або — ти б хотів, щоб так думали всі, — в які ти потрапив. Не докладай свіжих зусиль. В іншому разі марно будеш виправдуватися: стане очевидним, що ти таки потрапив у ті клопоти, як здобич у пастку. Брехня-бо все те, що звикли в таких випадках говорити: «Інакше я не міг! Що з того, якби я не захотів?..» А чи треба комусь, скажи, бігти за щастям? Хай не чиниш опору, то хоч зупинися, не лети за легковажною фортуною — і то вже щось важитиме!

/5/ Чи не ображатимешся, коли не тільки сам тобі дораджуватиму, а залучу й інших, розважніших од мене, тих, до кого зазвичай вдаюся за порадою, розмірковуючи над чимось? Прочитай, що Епікур пише в подібній справі Ідоменеєві: просить його, аби чимдужче поспішав, заки не втрутиться якась вища сила й не позбавить його можливості відійти. /6/ Але додає, щоб той не важився робити жодних спроб, поки не матиме для цього слушної нагоди. А коли довго очікувана мить настане, отоді радить негайно вистрибувати з халепи. Тим, хто намислив утекти, забороняє дрімати і сподівається на рятівний вихід навіть із найскрутнішого становища, якщо ні передчасного кроку не зроблять, ані не забаряться його зробити слушної миті. /7/ Тепер, гадаю, хочеш знати думку стоїків щодо цього. Ніхто б не знайшов жодної підстави ганити їх перед тобою за нерозважність: у них більше розсудливості, аніж хоробрості. Сподіваєшся, можливо, на такі їхні слова: «Ганебно відступати перед тягарем. Якщо ти взяв на себе якийсь обов’язок, то треба бути готовим до боротьби. Хто уникає труднощів, того вже не назвеш ні мужнім, ані стійким, адже у самих труднощах росте й міцніє наш дух». /8/ Але все це скажуть лише тоді, коли твоя наполегливість буде виправданою, коли тобі не доведеться ні робити, ні терпіти нічого такого, що хіба соромило б добру людину. Одне слово, стоїк не буде виснажуватись у брудній, нікчемній роботі. Не стане займатися справами задля самих справ. Не робитиме й того, що припускаєш: не крутитиметься, піддавшись честолюбності, у вирі клопітких занять. А коли побачить, наскільки обтяжливим, непевним, сумнівним є все те, з чим він змагається, то відступить. Ні, не покаже одразу спину, а лиш повільно відійде у затишок. /9/ Легко, Луцілію, вихопитись із справ, якщо знехтуєш нагородою за ті справи. Власне вони, ті нагороди, зупиняють, затримують нас. — «Як то? Маю відмовитись від таких гарних сподівань?.. Маю піти геть перед самим жнивом?.. Зостатись отак одному як палець? Нікого побіч лектики[98]?.. Нікого у вітальні?..» — Ось, власне, те, з чим так важко розлучатися; проклинаючи клопоти, люди тягнуться до їхніх плодів. /10/ На честолюбність скаржаться так, як коханець — на свою коханку: приглянься до його справжнього почуття — побачиш не ненависть, а чергову образу. Добре перетряси людей, які нарікають на те, чого прагнули, й похваляються, що таки втечуть од тих клопотів, без яких насправді їм уже не обійтись, — і зрозумієш, що вони добровільно гнуть шию під тим ярмом, хоч таке воно, як самі кажуть, важке та прикре для них. /11/ Так воно є, Луцілію: лиш небагатьох затримує неволя; більшість — саму неволю. Якщо ти дійсно задумав позбутись її, якщо свобода тобі по-справжньому дорога, а порадників шукаєш, аби, доконавши свого, потім собі самому постійно не дорікати, то чому б тебе не мав схвалити весь загін стоїків? І Зенони, й Хрисиппи будуть дораджувати, щоб ти діяв помірковано й чесно. /12/ Але якщо ти зволікаєш, аби озирнутися, що б то захопити з собою та якими коштами влаштувати своє дозвілля, то, вір мені, виходу не знайдеш. Ніхто ще не випірнув із вантажем. Випливай же до кращого життя, і хай тобі в цьому сприяють боги! Тільки не так, як сприяють тим, кому, прихильно всміхаючись, дарують пишні нещастя, й лиш одне їх виправдовує, — що всі ті вогненні, хресні муки вони подають не зі своєї волі, а на прохання.

/13/ Вже й печатку я приклав до листа, але треба розпечатати, аби прийшов до тебе із звичним дарунком — доніс якийсь небуденний вислів. Ось він і трапився мені, не знаю лишень, чим привабливіший: правдою чи красномовністю. Запитаєш, чий він? — Епікура. Ще й досі пишаюсь чужими набутками. /14/ «Кожен відходить із життя так, мовби тільки-но в нього увійшов». Ти візьми першого зустрічного — юнака, старого, людину середнього віку — й побачиш: усі вони однаково бояться смерті, всі однаково новаки у житті. Жодного доробку