Читати книгу - "Невідоме Розстріляне Відродження"

Не прийду. Не прийду. Я розумію Закуток кожний того стогнання. Чую і знаю — Все — Чуже і далеке – рідне й близьке… Чую: вбирається в душу уїдливим змієм. Кожний той згук — Чую – зриває мій спокій, Сльозами здобутий – ніччю безокою. Нащо ці муки? Їх не здоліти, Адже ж, не прийду! Ніколи! Не прийду? «У тебе тонке болісне обличчя…»
У тебе тонке болісне обличчя І великі сумні очи. Хочу — Залишитись Назавжди отак… в юрбі… Дивлячись тобі У вічі — Здалі… Я заховавсь у ворожій натовпленій залі. Я переливсь у вічі сумні. Ти мене не знаєш? Ні? «О, як мені позбутись дум…»
О, як мені позбутись дум, Таких сумних, таких холодних, Як темрява ночей. Коли б я міг втопить свій сум В зелено-хвилевій безодні Твоїх очей. «Я упивсь напоєм розпуки…»
Я упивсь напоєм розпуки. Я хорий своїм одчаєм. Не волію ні життя, ні штуки, Нічого не бажаю. Ах, ідіть ви з вашою весною. Не хочу щастя, ні горя… Я упився розпуки напоєм,