Читати книгу - "Конституція України. Науково-практичний коментар"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Крім представницьких органів місцевого самоврядування, згідно з чинним законодавством, правом приймати рішення наділяються й виконавчі комітети сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради. У частинах 6—7 ст. 59 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплюється, що рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради. У разі незгоди сільського, селищного, міського голови (голови районної у місті ради) з рішенням виконавчого комітету ради він може зупинити дію цього рішення своїм розпорядженням та внести це питання на розгляд відповідної ради. Щодо рішень виконавчого комітету ради з питань, які віднесені до власної компетенції виконавчих органів ради, вони можуть бути скасовані відповідною радою.
Акти органів місцевого самоврядування доводяться до відома населення. На вимогу громадян їм може бути видана копія відповідних актів органів місцевого самоврядування. Рішення органів місцевого самоврядування, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов’язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території. Законодавством України передбачається, що місцеві органи виконавчої влади, підприємства, установи та організації, а також громадяни несуть встановлену законом відповідальність перед органами місцевого самоврядування за заподіяну місцевому самоврядуванню шкоду їх діями або бездіяльністю, а також у результаті невиконання рішень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийнятих у межах наданих їм повноважень (ст. 73 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Частина 2 коментованої статті закріплює, що рішення органів місцевого самоврядування можуть зупинятися з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України з одночасним зверненням до суду. Тобто дана норма передбачає такий захід негативної оцінки акта органу місцевого самоврядування, як зупинення його дії. Одночасно положення цієї норми означають те, що за Конституцією жоден орган або посадова особа, окрім суду, не наділяються правом вирішувати остаточну долю актів органів місцевого самоврядування. При цьому слід виходити з презумпції законності рішень органів місцевого самоврядування. Лише суд може прийняти рішення про незаконність акта органу місцевого самоврядування (ч. 10 ст. 59 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»), що у свою чергу потенційно може стати приводом для його скасування.
Скасування, за своєю суттю, є негативною оцінкою діяльності органу місцевого самоврядування, який прийняв акт. Передбачене коментованою статтею «зупинення» дії та можливе скасування незаконних актів є однією з мір юридичної відповідальності суб’єктів місцевого самоврядування: у даному випадку наявна негативна публічно-правова оцінка діяльності тих органів, які видали незаконний акт, та несприятливих наслідків для них. Так, систематичне зупинення та викликане ним скасування актів того чи іншого органу дозволить поставити питання про неналежне виконання ним своїх обов’язків. Саме ці дві ознаки (негативна оцінка діяння та несприятливі наслідки для суб’єкта) мають стати основним критерієм для віднесення тієї чи іншої міри до санкцій юридичної, у тому числі конституційно-правової відповідальності, причому несприятливі наслідки в даному випадку мають розширювальне тлумачення. Скасування акта передбачає жорсткий, категоричний імператив та позбавляє акт усіх його юридичних потенцій. Воно може усувати всі правові наслідки дії такого акта з моменту його прийняття. Тому слід зазначити, що передбачене коментованою нормою зупинення та можливе скасування — близькі, але не тотожні міри відповідальності. Зупинення — це також відміна, але під умовою, обмежена в часі, така міра, яка не вирішує остаточно долю акта та не анулює його дію в попередній період.
Звертає на себе увагу й те, що Конституція не визначає, хто саме може зупинити рішення органу місцевого самоврядування, а також наслідки визнання або невизнання рішення незаконним тощо. Вирішення цих питань здійснюється у порядку, встановленому законом. Наприклад, у п. 1 ч. 1 ст. 78 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» є лише побіжне посилання на вимоги компетентних органів про приведення рішень органів місцевого самоврядування у відповідність із законом.
Аналіз чинного законодавства дозволяє достатньо розширено тлумачити поняття «компетентні органи» у контексті відносин щодо зупинення рішень органів місцевого самоврядування. Так, згідно зі ст. 15 Закону «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» (1997 р.) Уповноважений має право вносити подання до органів місцевого самоврядування для вжиття відповідних заходів у місячний строк щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини і громадянина. У свою чергу за статтями 5, 8 Закону «Про комітети Верховної Ради України» (1995 р. із наступними змінами) встановлюється, що комітети Верховної Ради України здійснюють контроль за відповідністю підзаконних актів Конституції та законам України, їх рекомендації підлягають обов’язковому розгляду органами місцевого самоврядування.
Відповідно до п. 1 ст. 119 Конституції виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади, законності і правопорядку додержання прав і свобод громадян на відповідній території забезпечують місцеві державні адміністрації (див. коментар відповідної статті). Аналогічні положення можна знайти у ст. 25 Закону «Про місцеві державні адміністрації» (1999 р.).
Також згідно зі ст. 19 Закону «Про прокуратуру» (1991 р.) нагляд за відповідністю актів будь-яких органів, у тому числі й органів місцевого самоврядування, вимогам Конституції та чинним законам здійснює прокуратура. Прокурор має право вносити протест на рішення місцевих рад про скасування акта або приведення його у відповідність із законом. Системний аналіз положень ч. 2 ст. 144 Конституції України і положень ст. 59 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та положень п. 5 ст. 121, п. 9 розд. XV «Перехідні положення» Конституції України свідчить, що
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Конституція України. Науково-практичний коментар», після закриття браузера.