Читати книгу - "Ми — це наш мозок"

нас попередили, що СС уже виїхали заарештовувати мого батька. Він був одним із лідерів такого собі повстання проти поліції Утрехту, коли перешкоджали арештовувати євреїв. Уся сім’я була змушена стрімголов тікати, і я опинився у зовсім незнайомій селянській сім’ї. Моїй сестричці не вдалося вчасно втекти, і вона потрапила до концтабору. Можливо, зі страху, що я можу проговоритися, мені сказали, що тато помер. 1944 року, коли мама знову забрала до себе молодших дітей, помер мій маленький братик Лео, мабуть, від менінгіту. Мати страшенно тужила, що батько, який виявився живим, не може бути присутнім на похороні. Німці чекали на нього на кладовищі. Визволення здалося мені початком нового життя. Поки мій братик Вім не пішов зі мною в січні 1946 року на футбольний стадіон Гальгенваард в Утрехті, щоб там вийняти вогнегасник із припаркованого танка чи військової автівки. Повертаючись назад, він біг, не озираючись, і на Рінґштрасе на моїх очах потрапив під колеса.

…Я багато разів заново проживав усі ці події і почуття… І вони ніколи не могли вибити мене з колії. Ніколи жодна з них не приходила до мене жахливим сном, щоб зіштовхнути в депресію чи страхи. Звідки ж вони беруться? Чому інші люди, що пережили значно менше поганих подій, зазнають від них такої травми?»

Відповідь на питання фан Дама лежить у комбінації наших генетичних відмінностей із тими факторами, які впливали на наш розвиток у матці та післяпологовому періоді. Усі ці чинники програмують активність системи стресу. Є різні форми і підтипи депресії. Спільна для всіх форм ознака полягає в тому, що мозок вивільняє надто сильну реакцію осі стресу. Ми реагуємо на стрес, активуючи в гіпоталамусі нервові клітини, що посилають у гіпофіз речовину (CRH), а гіпофіз у свою чергу спонукає наднирники викидати гормон стресу кортизон. Цей гормон відповідає за те, щоб наші тіло і мозок могли справитися зі стресовою ситуацією. Звичайно, якщо вісь стресу гіперактивна, то стресова зовнішня подія може призвести до того, що виробляється забагато як CRH, так і кортизолу, а ці речовини діють на мозок настільки сильно, що викликають депресію.

Генетичні фактори можуть прискорити вісь стресу ще в процесі розвитку; наприклад, у амішів у США депресію спостерігають дуже часто. Є відомі сім’ї, наприклад Віргінії Вулф, в яких депресії зустрічаються дуже часто. Такі сім’ї дуже допомогли в пошуках перших генетичних змін, що підвищують ризик депресії. Згодом виявили багато маленьких відхилень у генах трансмітерів у мозку, так звані поліморфізми, які також підвищують ризик виникнення депресії. Також частіше на депресію хворіють діти матерів, що були вагітними в голодну зиму 1944—1945 років, коли в регіоні Рандстад (густонаселеній області на заході Нідерландів) закінчилося продовольство (рис. 9). Сьогодні цієї проблеми вже нема, але вісь стресу може перманентно активуватися через погано функціонуючу плаценту, яка не забезпечує плід достатньою кількістю харчування, і дитина народжується з малою вагою. Коли мати палить під час вагітності або вживає певні препарати (наприклад DES), у дитини зростає ризик депресій у дорослому віці. Після народження вісь стресу може активуватися через жорстоке поводження чи домагання до маленької дитини.

До того ж ми виявили, що вісь стресу стимулює жіночий гормон естроген, в той час як чоловічий гормон тестостерон гальмує її. Тепер зрозуміло, чому в жінок удвічі вищі шанси захворіти на депресію, ніж у чоловіків.

По суті, депресія є порушенням розвитку гіпоталамуса. Коли через генетичну схильність людини та її історію розвитку вісь стресу прискорюється, вона починає надто сильно реагувати на зовнішні стресогенні події, і це може викликати депресію. У дорослому віці теж зустрічаються причини для виникнення депресії, наприклад уживання певних препаратів. Преднізон, синтетичний гормон наднирників, який часто вводять у лікарнях, у високих дозах часто призводить до порушень настрою. Кора головного мозку гальмує вісь стресу. При інсульті чи пошкодженні бляшками MS, особливо в лівій половині мозку, це гальмування не відбувається — в результаті вісь стресу стає гіперактивною, а ризик депресії зростає.

Різні форми депресії

Улітку всі почуваються краще, а взимку — гірше. Але є люди, в яких зміна сезону викликає дуже сильну переміну настрою. Влітку вони можуть бути гіпоманами (полегшена форма манії) і навіть маніяками, а взимку впадають у глибоку депресію. Англійською це називають Seasonal Affective Disorder (сезонний афективний розлад) — скорочено SAD. Колишній федеральний канцлер Німеччини Віллі Брандт часто страждав від депресії, коли осінні дні ставали коротшими. У цей час він не хотів нікого бачити, навіть свою дружину. Часто сезонно зумовлена депресія має сильну генетичну складову. Менша кількість сонячного світла становить фактор ризику при SAD, сонячні промені пом’якшують його симптоми. У США навіть є страхові компанії, які посилають пацієнтів з SAD із півночі в південні штати, щоб там вони скоріше позбулися депресії. Велику роль у SAD відіграє біологічний годинник, що реєструє не тільки день і ніч, а також пори року, сприймаючи пряму інформацію про кількість світла в довколишньому оточенні. При незначних змінах у генах, які керують функціями біологічного годинника, виникає фактор ризику такого виду депресії.

Така біполярна депресія може з’являтися навіть без очевидної прив’язки до сезону. Коли пані де Фріс повернулася із прогулянки зі своїм песиком по сусідніх дюнах, то знайшла свого чоловіка, який щойно вийшов на пенсію, що бездиханно сидів за сніданковим столом. Вона негайно викликала швидку. Санітари прибули швидко і відразу ж спробували реанімувати його професійними засобами, але вже ніщо не допомагало. У наступні дні, коли її покійний чоловік лежав у труні, у пані де Фріс прокинулося море енергії, а після кремації її стало ще більше. У неї почалася гіпоманія — стан, який за кілька днів перейшов у повноцінну манію. У піднесеному настрої, з посмішкою вона ділилася зі всіма знайомими спогадами про свого чоловіка. Посеред ночі вона викликала поліцію, а потім грозила їм хокейною клюшкою. Ситуація стала нестерпною після того, як вона погрожувала ножем своїй дорослій доньці, бо та, так само як її покійний батько, не хотіла лягати в психіатричну клініку і лікуватися електрошком. Тривалими вмовляннями нарешті вдалося відпровадити пані де Фріс до лікарні. Там, незважаючи на ліки, її манія на початку навіть загострилася, хоча здавалося, що гірше вже не буває. Вона радісно розповідала, що давно хотіла пожити в такому чудовому готелі, а після лікарняних обідів залишала на підносі щедрі чайові за хороший сервіс. Наспівуючи і тримаючись за ручки з подругою, яка щодня її відвідувала, пані де Фріс весело крокувала клінікою і знайомила її з «колишнім однокласником». З бідним чолов’ягою, який ніколи з нею не вчився, а тільки виконував нав’язану йому роль, із зовсім чужими для нього спогадами, які вона виколупувала зі своєї пам’яті. Повне божевілля. На короткий час її стан покращився, а потім вона впала в жахливу депресію. На щастя, зараз вона повністю одужала і тішиться зі своїми вісьмома онуками.

Держсекретар Нідерландів Ген Клейн теж мав таку біполярну депресію (див. розділ XVI.7). Фази гіпоманії бувають дуже продуктивними. У такі фази композитор Роберт Шуман за період з 1840 до 1849 року написав понад 20 творів, а в депресивні фази — жодного. Узимку 1854 року він вчинив спробу самогубства, стрибнувши в крижаний Рейн. Його врятували. Останні два роки життя йому довелося провести в психіатричному закладі. Йоганнес Брамс, сильно вражений хворобою і смертю свого друга, після