Читати книгу - "Кінь Перуна"

159
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 99
Перейти на сторінку:
пройшовся невмолимий Аттіла.

– Хто це? – скинувся Саїн-хан, суворо насуплюючи брови.

 – Цей воїн водив свої війська цими степами, коли я був молодшим на кілька століть, – відказав Газук. – Але про нього трохи згодом. Спершу Боги... – Він перевів подих, наче зітхнув. – Так-от: літ із тисячу тому народився новий Бог. По різному його звали... Безіменний, Єдиний. Відмінний від інших тим, що власного сина дозволив убити людям, начебто на спокуту їхніх же гріхів. У чому тут сенс, я досі не збагнув. Але не про мене розмова. Решта богів з того спершу лише реготалися... А коли схаменулися – виявилось, що сила його стала більшою за їх усіх разом узятих. І хотіли б на старе повернути, та не владні уже були над світом.

– З людьми, які мають такого могутнього покровителя, краще не зачіпатися, – пробурмотів похмуро Субудай-багатур. – Тобі відомо, де живуть ці народи?

– Знаю, – кивнув головою Газук. – Але весь хосен у тім, що Єдиний не допомагає своїм послідовникам при житті. Він ні у що не втручається, а лише обіцяє, устами проповідників, нагородити за все сповна після смерті. У створеному ним же Раю. Тож ті, кого переконало його вчення, вмирають без спротиву, бо очікують вічного блаженства.

– І не бояться, що їх обдурюють? – аж підвівся Саїн-хан.

– Ті, хто щиро вірує, не бояться...

– Певно, хтось із тих, що заслуговують на їхню довіру, повернувся після смерті й підтвердив обіцянки? – припустив аталик.

– Як мені відомо – ні... – відказав Газук.

– Тоді я нічого не розумію, – здвигнув плечима Одноокий Барс. – Невже ще бувають такі дурні?

– Саме тому давні Боги й прогледіли Безіменного. Вони й на мить не припускали, що хтось купиться на його обіцянки.

Саїн-хан трохи помовчав, щось зважуючи в думках. А потім озвався тихо:

– Ні, я волію вмерти щасливим, аніж сподіватися щастя потім... Боги люблять жартувати. Спохопишся, а змінити уже нічого не здатен...

– Хвала Сульде! Він не помилився в тобі, о Найвідважніший воїне світу! – низько вклонився ханові Газук. – Адже я тут саме з його волі. І радий, що ми зможемо дійти згоди.

– Домовитися? – здивовано перепитав Саїн-хан. – Бог Війни хоче від мене якоїсь послуги?

– Ще б пак, – утрутився, хитро примруживши єдине зряче око, Субудай-багатур. – Згадай, о Світоче моїх очей, що казав цей раб. Сила богів у кількості тих, хто вірить у них. І саме тут ти можеш надати Сульде велику допомогу!

– Я не проповідник! – гордовито випростався юний джихангір. – Я – воїн!

– Так, Мунке-Сал, і не абиякий! – поквапився вступити у розмову чаклун, воліючи, аби Саїн-хан довідався про угоду саме від нього, а не від свого аталика, який схоже, про все здогадався. – І саме тому ти, як ніхто інший, можеш скоротити чисельність прихильників Єдиного. А давно відомо, що деколи вигідніше мати мало ворогів, аніж – багато друзів...

Джихангір пильно глянув на Газука і повільно кивнув головою. Таке він розумів.

– Правда, це мені підвладне та й не суперечить славі воїна... Хоча волію вбивати тих, хто здіймає супроти мене зброю, ніж тих, хто віддається на милість переможця. Навіщо псувати власне добро?

– Мудрі слова і достойні Повелителя світу, – знову вклонився Газук. – Рабів і не треба вбивати. Досить тих, що загинуть у битві. Тим більше, що коли твої воїни довідаються, хто підтримує їх у бою, то число прихильників Сульде зросте і без проповідей...

– Отже, – знову втрутився аталик, – наскільки я розумію, йдеться про угоду... Саїн-хан нищитиме прихильників Єдиного і туменами своїх воїнів збільшуватиме число тих, хто поклонятиметься колишнім богам, це зрозуміло. А що пропонує натомість джихангірові монгольського війська всемогутній Сульде?

Субудай-багатур був воїном, а тому все неймовірне, чарівне, хоча й очевидне, викликало у нього підсвідомий спротив. Він вірив степові, баскому скакунові, гострій криці у руці... Вірив у перемогу і сміявся, коли бачив жах у розширених зіницях ворога. А всі ці ворожбити, безсмертні чаклуни, старі та нові боги були йому незрозумілі й через те підозрілі. І коли б не непереборний потяг його учня до різних пророцтв, то Субудай-багатур уже давно наказав би перетопити їх усіх до одного, а багатства, видурені в інших легковірних, – розділив би поміж відданими воїнами. Та великий Батий хотів їх слухати, і доводилося терпіти.

Субудай-багатур потай зиркнув на юного джихангіра і тихенько зітхнув... Усе ж онукові далеко було до діда.

– Скажу... – обличчя чаклуна споважніло, погляд зробився порожній і темний, наче вода у глибочезній криниці. – Але спершу трохи пророцтв. Адже ви саме для цього мене кликали.

Газук звів руки вгору і мовив упевнено і становчо:

– Могутній і непереможний Саїн-хан підкорить усі народи, на які впаде погляд його очей. Слава зрівняється зі славою Чінгіз-хана, а ім’я – віками з жахом і шаною згадуватимуть ті, чиї батьки загинуть під мечами монгольських воїнів, і їхні наречені та сестри народять чорноволосих, вилицюватих смуглявих байстрюків. Зачатих на втіху переможців.

– То, виходить, мені підкориться увесь світ? – ледь тамуючи збудження, мовив Саїн-хан і кинув швидкий погляд на свого учителя, наче запрошуючи його радіти разом. – І я зможу напоїти свого скакуна водою з Останнього моря? Зумію сповнити мрію діда?

– Це так, Вістря меча непереможних воїнів, – поволі відказав чаклун. – Військо твоє роками посуватиметься на захід, і не знайдеться сили, яка зможе протистояти йому. Що ж до всього світу, то він надто великий... Але кінь твій з Останнього моря таки нап’ється.

– Ці слова приємно чути, – озвався по недовгій мовчанці юний хан. – Адже, – він трохи зам’явся, – ти зумів переконати нас, що заслуговуєш на довіру... Дякую! Тепер жодні сумніви не тривожитимуть мою душу. І якщо маєш іще щось додати, кажи... Я слухаю.

Газук шанобливо вклонився і, не підводячи очей, промовив:

– Я буду щасливий, якщо ти зволиш прийняти одну пораду, повелителю...

– Пораду? – трохи здивувався Саїн-хан. – Я вислухаю її. І, обіцяю, якщо вона буде не гіршою за почуте раніше – то обов’язково скористаюся...

Газук перевів важкий погляд на Юлдуз-хатун, і та мимоволі жалібно пискнула.

– Ця порада стане водночас і подякою тобі, о Наймудріший, за обіцяну допомогу.

Джихангір дещо поморщився, але мусив визнати, що

1 ... 28 29 30 ... 99
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кінь Перуна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кінь Перуна"