Читати книгу - "Прощення"

в те, що вони роблять щось необхідне й неуникне, така слабка, то чому вона досі з ним? Все це не має жодного сенсу. І навіть auditing виявив би, якби Роза була з ним із якимись недобрими намірами. Білий тричі застосовував до Рози гіпноз і перевіряв е-метром, перш ніж дозволити їй поїхати з ним до Марибора. Попри те, що вже першої миті, коли він побачив її зв’язаною на березі Балатону, в нього виникло незвично сильне відчуття, що їй можна довіряти. Саме Роза — та людина, яка у видіннях Білого про «Великого Орка» поставала його помічницею. Так чи інак, Білому нічого іншого не лишалося, як довіритись їй. Якщо він і потребував чогось у цей момент, то це людини, на яку може покластися.

— Ти справді так мало мені довіряєш, Розо? — питає Білий, хапаючи Розині долоні.

Відчуття людських пальців в одній долоні й металевих у рукавичці — в іншій охоплює його і витворює перед ним подобу незвичайної істоти — ні людини, ні машини.

— Білий, я довіряю тобі, ти добре це знаєш. Але все одно хочу знати, звідки те драже, — наполягає Роза Портеро і строго дивиться Білому в очі.

— З «Гофера», — відповідає Білий і усміхається.

— Звідки? — з невірою дивиться на нього Роза.

Білий відчуває, як Розині пальці, живі й металеві, стискаються — кліщі й надія водночас.

— Те, що ми даємо членам «Великого Орка», — це звичайне драже, яке можна купити в будь-якому магазині. Родзинки, цукор, патока, якийсь емульгатор і стабілізатор, і це все. Але на відміну від звичайних дражин, ці є носіями інформації. Щось на зразок гомеопатичних пігулок, що містять дуже розбавлену інформацію про хворобу, від якої лікують. Але наші дражини інформують не за допомогою слабо концентрованого складу, а за допомогою чистої свідомості.

— Свідомості? Чиєї свідомості, Адаме?

— Моєї, твоєї, свідомості всіх, хто дозволяє цій свідомості проявитися. Розумієш, перебуваючи серед саєнтологів, я пройшов багаторічний процес самоаналізу та очищення. Я став clear, а це дуже просунута стадія свідомості. Але водночас я практично одночасно захворів на рак яєчок. А це не сумісно. Всім правилам суперечило те, що clear може захворіти на рак. Ось чому я покинув саєнтологію. Але деякі знання, які я там отримав, допомогли мені згодом подолати рак. І я переміг його постом та медитацією.

— Жодного опромінення?

— Ну, було трохи. Крім того, я переніс операцію. Але рак був уже на такій пізній стадії, що на мені поставили хрест. Однак я не поставив хрест на собі й медитував. Сорок днів і ночей — тільки вода і медитація. Весь час я був зосереджений на одній точці. Через неї я спробував установити зв’язок з вищою свідомістю.

— Це свідомість убитих?

— Ні, це якась інша свідомість. Ця свідомість — понад часом і простором, тобто понад усіма вбивствами, які вчиняються і вчинялися. Ця свідомість — понад великим катаклізмом, в якому Ксену наказав убити мільйони своїх людей і кинути їх у вулкани. Два з цих вулканів — Піраміда та Кальварія.

— Гаразд, а який стосунок це має до драже?

— Через двадцять один день суворого посту в мене почалися галюцинації. Мене несло крізь мої попередні життя, крізь час і простір. Я був свідком створення світу, перших звірств і найбільших банальностей, які тільки можна собі уявити. Одного разу протягом кількох годин мені ввижалося, що я з глибокого болота рятую віз, який там застряг. І ніде нікого, хто б допоміг. Корова тонула в багнюці. Я був молодою дівчиною. Повертався додому, одягнений у горенський національний костюм, дуже брудний і подертий. Врешті мені вдалося врятувати свою корову та воза, мій очіпок був знищений, моя біла сорочка — порвана. Я був практично голий. З неба безперестану лив брудний дощ. Коли я отямився, відчуття було невимовне.

— І?

— І так я медитував днями й ночами та пив воду. Спочатку ще застосовував клізму, а потім тільки пив чисту воду. І на сороковий день відкрився горизонт: мене осяяло світло, і я піднявся над хмарами — й одразу все зрозумів. Однак був настільки слабкий, що навіть не міг підвестися. Я лежав на килимі посеред своєї квартири. Біля мене були пляшки води. Я знав, що будь-якої миті можу померти. Але потім крізь вікно полилося зелене світло. Воно було схоже на довгий килим на якомусь королівському прийомі. З останніх сил я встав і пішов по зеленому килиму. Вікно переді мною відчинилося. Ніжно, ніби я ступаю по ваті, я ходив над містом. Там була Мура, а там — Шлоссберг з його годинником. Мої ноги з кожним кроком ставали все більш пружними, зелене світло мене живило, і в тіло поверталися сили, повністю втрачені мною під час голодування та медитації. За мить зелений килим світла м’яко спустив мене вниз на землю, між будинки. Пригадую, що налякався, бо повз мене саме проїжджав трамвай і дзеленчав. Там були двері — моя мета, туди вів зелений килим. Вони відчинилися, а далі я пам’ятаю тільки здивовані й нажахані обличчя. Вони схилилися наді мною, коли я прокинувся. Я лежав у «Гофері», на піддоні з цукром, і судомно стискав у руках пакетик з драже. Я навіть ламаного гроша не мав. Чи то зі страху, чи з гидливості, чи від того й іншого, та продавчині дозволили мені забрати те драже. Певно, я виглядав трохи незвично посеред листопада: такий геть виголоданий, у піжамі та босий. Вони дозволили мені вийти з крамниці. Я вже не знаю як, та якось мені таки вдалося повернутися до своєї квартири, що була за рогом. Там я сів на килим, не зелений, його більше не існувало, а на перський, на якому я постив останні сорок днів і ночей. Вдихнув свіже повітря, що проникало крізь відчинене вікно. Світла вже не було, жодної зеленої вати. Були лише хмари, що незвично швидко пролітали небом. Був гамір міста і спів птахів. Я встановив контакт із найвищою свідомістю, яка не вмирає. Задер голову і витряс у рот весь пакетик драже.

— Ти їх з’їв, Адаме?

— Не з’їв. Вони просто проходили крізь моє тіло і на шляху отримували інформацію. Через кілька хвилин дражини вийшли із заднього проходу. Я зібрав їх і поклав назад у пакетик. І заснув від виснаження. Спав майже весь день і всю ніч, а коли прокинувся, навколо себе побачив ще більше дражин. Але, на відміну від перших, вони були темнішого кольору. Уявляєш, це означає, що драже не розкладається, а подорожує всіма довгими метрами травного тракту людини? Це близько десяти метрів. Розо, це диво, і кожен, кому б я про таке розповів, мав би подумати, що я здурів. Але водночас це означає, що зв’язок між людським тілом і душами, чи свідомістю, яка в нас живе, значно багатогранніший, ніж ми думаємо. Тіло тварини може стати інформатором вищої свідомості, тіло залишає відбитки того, чим є свідомість сама по собі. Ми не просто тварини, Розо, ми божі тварини, якщо хочеш знати.

— А як ти тоді дізнався, як діє драже?

— Я перевірив, спочатку на своєму псові хаскі. Бідолаха перестав гавкати і постійно чухався. Пізніше — ще на двох людях. Думаю, що після того, як душі цих двох людей були звільнені, саєнтологія в Штирії отримала більше шансів створити для себе спільноту, варту довіри. Однак між світлими і темними дражинами нема різниці. І ті, й інші дають однаковий ефект, але світлі діють через кілька днів, а темні інформують і звільняють відразу. Але