Читати книжки он-лайн » Фантастика 🚀🪐👽 » Холістичне детективне агентство Дірка Джентлі

Читати книгу - "Холістичне детективне агентство Дірка Джентлі"

130
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 65
Перейти на сторінку:
привидом Ґордона Вея.

У кишені в нього були привиди ключів Ґордона Вея.

І саме це усвідомлення змусило його на мить прикипіти до місця. Думка про ходіння крізь стіни була йому відверто огидна. Цього він наполегливо уникав усю ніч. Він навпаки намагався хапати або зачіпляти все навколо, щоб проявити свою істотність. Необхідність потрапити в будинок, у свій власний будинок іншим способом, ніж власницькою ходою зайти через головні двері, наповнила його стрімким відчуттям втрати.

Дивлячись на будинок, він бажав, щоб той не був таким добрим зразком вікторіанської готики, і щоб місячне світло не грало так холодно на його вузьких гострокінцевих вікнах і непривітних башточках. Купуючи його, він, дурень, пожартував, що цей будинок має такий вигляд, ніби в ньому є привиди, не розуміючи, що одного дня тут буде його привид.

Його дух майже заледенів, коли мовчазно рухався вздовж доріжки, обабіч якої височіли силуети тисових дерев, що були набагато старші за будинок. Дуже неприємною була думка про те, що хтось інший може боятися іти такою доріжкою в таку ніч, побоюючись зустріти такого, як він.

Ліворуч від нього, за тисовими деревами височіла похмура стара церква, що вже занепадала; нею користувалися лише по черзі з церквами сусідніх сіл, цим керував вікарій, який, прибуваючи до храму, був завжди захеканий через їзду на велосипеді та завжди розчарований, побачивши лише кількох людей, що чекали на нього. За шпилем церкви висіло холодне око місяця.

Раптом Ґордону здалося, що він побачив якийсь рух, ніби хтось промайнув серед кущів біля його будинку, але то була, — переконав він себе, — лише його уява, перенапружена тим, що він помер.

Що там могло бути таке, чого йому тепер боятися?

Він ішов далі, навколо рогу маєтку до головних дверей, що були в глибокій тіні вкритого плющем ґанку. Раптом він збагнув, що зсередини будинку виходило світло. Електричне світло та слабке мерехтіння вогню в каміні. Лише секунду або дві по тому він збагнув, що на нього тут сьогодні чекали, хоча й навряд чи в такій формі. Пані Беннет, літня економка, мала прийти, щоб постелити йому ліжко, розпалити камін, приготувати вечерю. Телевізор також має бути ввімкнутий, спеціально для того, щоб він, зайшовши, міг його відразу вимкнути.

Коли він ішов, гравій під його ногами не хрустів.

Хоча він знав, що з дверима в нього нічого не вийде, він все одно спочатку пішов до них, щоб спробувати відчинити, і лише тоді, прихований тінню ганку, він заплющить очі та присоромлено пройде наскрізь. Підійшовши до дверей, він зупинився.

Вони були прочинені.

Лише на сантиметр, але прочинені. Його дух затріпотів від страху та подиву. Як вони можуть бути відчиненими? Пані Беннет завжди була дуже уважна до таких речей. Він трохи постояв, вагаючись, а потім, зосередивши волю, доклав до дверей силу. Під тим слабким тиском, який він міг створити, двері повільно відчинялися, незадоволено стогнучи петлями. Він зайшов у них і ступив у мощений кам'яною плиткою передпокій. Вгору, в темряву вели широкі сходи, але всі двері, що вели з передпокою, були зачинені.

Найближчі двері вели до вітальні, в якій палав камін, і з якої лунали приглушені звуки автомобільної погоні з вечірнього фільму. Хвилину або дві він марно намагався зробити щось із полірованою латунною дверною ручкою, але зрештою був змушений визнати принизливу поразку, а потім з раптовою люттю кинувся на двері та пройшов крізь них.

Кімната за дверима була зразком приємного домашнього затишку. Він так рішуче зайшов у неї, що не зміг вчасно зупинитися, і проплив крізь маленький столик, на якому були товсті сендвічі та термос із гарячою кавою, крізь велике м'яке крісло, в камін, потім крізь товсту гарячу цегляну стіну в темну, холону їдальню, що була за нею.

Двері, що вели назад, до вітальні, теж були зачинені.

Ґордон помацав їх рукою, яка нічого не відчувала, а потім змирився з неминучими, опанував себе та прослизнув крізь них — спокійно, обережно, вперше звернувши увагу на багату внутрішню структуру деревини.

Ця кімната здавалася Ґордонові занадто затишною, він безцільно бродив по ній, не в змозі десь зупинитися, а крізь нього грало тепле живе світло каміна. Його воно зігріти не могло.

«Чим мають займатися всю ніч привиди?» — думав він.

Він сів і подивився телевізор. Але незабаром автомобільні переслідування щасливо завершилися, і на екрані не залишилося нічого, крім сірого снігу та білого шуму, які він не міг вимкнути.

Він побачив, що провалився в крісло надто глибоко, а намагаючись піднятися, плутав частини себе з частинами крісла. Він спробував розважити себе тим, що став посеред столу, але це майже не покращило його настрій, який невідворотно сковзав від зневіри далі вниз.

Може, йому поспати?

Можливо.

Ґордон не відчував ані втоми, ані сонливості, лише смертельне бажання забуття. Він пройшов назад крізь зачинені двері в темний коридор, з якого широкі важкі сходи вели до великих темних спалень нагорі. До них він і побрів.

Він розумів, що це марно. Якщо не можеш відчинити двері до спальні, то й в ліжку спати не зможеш. Він прослизнув крізь двері та піднявся на ліжко, яке, як він знав, мало бути холодне, хоч він і не міг цього відчути. Місяць, схоже, був не в змозі дати йому спокій і сяяв на нього з усієї сили, а він лежав з широко розкритими очима, пустий, і не міг згадати, що таке сон і як це робиться.

Його охопив жах пустоти, жах перед нескінченим безсонним лежанням о четвертій ранку.

Йому було нікуди йти, нічого робити, і не було жодної людини, до якої він міг би прийти та розбудити, і яка б не відчула жах, побачивши його.

Найгірший момент був тоді, коли він побачив на дорозі Річарда. Біле як полотно лице Річарда за лобовим склом. Він знову побачив його обличчя та обличчя блідої фігури, що була поруч із ним.

Саме це позбавило його останніх залишків теплоти, що жевріла на краю його свідомості та казала, що все це лише тимчасова проблема. Посеред ночі це здається жахливим, але все стане добре, коли вранці він побачить людей і зможе дати всьому ради.

Він згадував і згадував ту мить, не в змозі відпустити її.

Він побачив Річарда, а Річард — він не сумнівався — побачив його.

Це добром не скінчиться.

Зазвичай, коли йому вночі було так погано, він спускався на кухню, до холодильника, тож пішов туди й зараз. Там буде

1 ... 28 29 30 ... 65
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Холістичне детективне агентство Дірка Джентлі», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Холістичне детективне агентство Дірка Джентлі» жанру - Фантастика 🚀🪐👽:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Холістичне детективне агентство Дірка Джентлі"