Читати книгу - "Убивство у Мюнхені. По червоному сліду"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Лише після смерті Сталіна у березні 1953 року Матвієйка повернули українським оперативникам. Британська розвідка і бандерівці так і не дізналися про його невдалу втечу й перебування у Москві. Матвієйка оселили в передмісті Києва, за сотні кілометрів від територій, де діяли рештки УПА. Охорону збільшили до дев’яти осіб. Будинок охороняли натреновані собаки, а черевики Матвієйка обробили спеціальним хімікатом, щоб собаки могли взяти слід. У радіогрі почався другий тайм. Матвієйка знову возили у ліс передавати повідомлення в Німеччину. Його навіть показували в зрежисованій обстановці справжнім емісарам із Заходу, щоб засвідчити – з ним усе гаразд, він не працює під контролем МДБ. Результати роботи Матвієйка вражали. Між 1951-м і 1954-м, коли радянська влада заарештувала останнього командувача УПА Василя Кука і британці з американцями вирішили припинити десанти, радянська контррозвідка з допомогою Матвієйка спіймала 8 кур’єрів, 33 парашутисти і захопила 10 радіопередавачів.
Та радіогра на цьому не закінчилася. Її головним завданням стала інфільтрація нових агентів у середовище Бандери і підтримування розколу в націоналістичному таборі. І бандерівці, і лебедівці думали, що УПА продовжує боротьбу з радянськими окупантами, і визнавали її керівництво в Україні, тож МДБ легко стравлювало одну групу з іншою. Довгих вісім років Матвієйко і його радіограми уособлювали голос оунівського «проводу». За ці роки ні Бандері, ні Лебедю не дали стати переможцями у деструктивній боротьбі за владу в українському націоналістичному русі. Матвієйку вдалося повернути довіру спецслужб. У червні 1958-го, через сім років після арешту і через шість років після дивної втечі, начальника служби безпеки Бандери помилували спеціальною постановою Верховного суду СРСР. На той час від був офіційно одружений з агенткою МДБ, яка заразом і стежила за ним[110].
Бандера не сумнівався в надійності свого українського емісара аж до 1959 року. На початку літа він отримав від Матвієйка інформацію, яка скидалася на абсолютну фальшивку. Бандерівці занервувалися. Невже сталося незворотне, і Матвієйко, потрапивши в полон, почав працювати під контролем спецслужб? Через звичні канали Бандера надіслав Матвієйку нове повідомлення і дав йому можливість сигналізувати про провал – Матвієйко мав ужити у відповіді слово «борщ». Той відповів у кінці вересня. Борщу в тексті не було.
Бандера зітхнув з полегшенням. На листопад 1959 року він планував велику конференцію націоналістичних організацій. Конференція мала оцінити стан руху опору в Україні, затвердити його завдання та раз і назавжди розв’язати питання, хто справжній представник «нескореної України» – Бандера чи Лебедь. Головні учасники конференції мали приїхати з України. Доправити делегацію в Німеччину мав Матвієйко, і Бандера дуже сподівався поставити переможну крапку у давній і виснажливій боротьбі. Однак Матвієйко повідомив, що восени 1959-го не зможе організувати приїзд людей з України. Він був цілком упевнений, що зможе приїхати сам, а делегатів організує через рік. Тому-то за годину до смерті Бандера сказав на ринку Гросмарктгале Євгенії Матвієйко, що незабаром приїде її чоловік. Судячи з усього, Бандера помер у щасливому незнанні, що насправді сталося з його українським емісаром[111].
Бандера, схоже, останнім вірив у диво, ніби емісар із Заходу може ховатися від КДБ довгих вісім років. Агенти ЦРУ такого оптимізму не поділяли. Вони припускали, що Матвієйко працює під контролем, і питали себе, чому Москва вирішила ліквідувати Бандеру, яким через Матвієйка було так легко маніпулювати. У звіті ЦРУ фігурувало одне можливе пояснення – КДБ хотів позбутися Бандери до початку запланованої конференції, боячись, що той, запідозривши Матвієйка у зраді і зустрівшись із ним у Мюнхені, виб’є з нього зізнання. Згідно з цією гіпотезою, радянські спецслужби збиралися відправити Матвієйка до Німеччини на конференцію тільки після того, як Бандеру заступить слабший лідер[112].
Якщо Бандеру справді вбили через Матвієйка, то чи можна вважати, що присутність Євгенії Матвієйко на ринку в Мюнхені, де його, можливо, отруїли, була випадковою? Чимало людей вважало, що ні. Засновок підозр полягав у тому, що Євгенія могла в якийсь спосіб долучитися до вбивства Бандери, аби врятувати чоловіка. Західнонімецька контррозвідка зазначала, що Мирону Матвієйку вдавалося дивовижно довго – понад вісім років – переховуватися в Україні. «Куди імовір-ніше, – писав Вільям Гуд з Мюнхена начальнику радянського відділу ЦРУ 12 листопада, – що Матвієйко здався КДБ одразу після прибуття в Україну і відтоді був подвійним агентом». Таку думку озвучило джерело ЦРУ в баварському відділенні Служби захисту конституції. «Якщо це правда, – писав Гуд, – то КДБ могло легко шантажувати Євгенію безпекою Мирона».
Друзі й колеги знали Євгенію під багатьма іменами та псевдонімами – Мак, Щиголь, Кошулинська. Євгенія народилася в австро-угорському Львові 1916 року. Коли чоловіка вибрали для небезпечного завдання в Україні, Євгенія лишилася у Мюнхені, де вони оселилися після війни. Вона пішла працювати до Степана Бандери, начальника свого чоловіка, і виконувала обов’язки секретарки на Цепелінштрасе, 67. Перед обідом 15 жовтня 1959 року вона вийшла з контори разом з Бандерою. Після цього його ніхто вже не побачив живим.
Оперативники ЦРУ підхопили чутки, що Матвієйко пішов на ризиковане, майже самовбивче завдання в Україні не з власної волі. Іван Кашуба, голова служби безпеки ОУН-б і агент баварського відділення Служби захисту конституції, повідомив начальству, що Матвієйка нібито піймали на розкраданні коштів організації й поставили перед вибором: самогубство або засилання до України. Він вибрав Україну. Якщо це відповідало дійсності, то офіцерам ЦРУ було легко уявити, що Матвієйко і його дружина думали про це завдання і тих, хто відправив чоловіка на майже певну смерть.
Ходила ще одна чутка про причину відправлення Матвієйка в Україну. Вона циркулювала у вузькому колі людей, наближених до Бандери на початку 1950-х років, коли він ухвалив рішення про засилання Матвієйка. Добре поінформовані люди вважали, що Бандера відправив Матвієйка в Україну,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Убивство у Мюнхені. По червоному сліду», після закриття браузера.